Глава 6. Магія трав.

Сьогодні стара дала Альці чоботи. Отже, вирушимо до річки, - здогадалася дівчина. В основному вона ходила босоніж, підошви її стали щільними і вже майже не травмувалися. Знахарка казала, що зв'язок із сирою землею дуже важливий, Мати-Земля хвороби усілякі витягне, і силою обдарує. Але до річки доводилося взувати чоботи, бо зустрічалися на вологих берегах отруйні змії, та й у воді можна було наступити на корч, що сховався в мулі, і поранитися. Річка була не надто далеко, але травниця веліла брати з собою казанок, отже, підуть далі. Дорогою стара перевіряла знання Альки, поповнюючи їх і уточнюючи, якщо була потреба.

- Що за трава під ногами в тебе?

- Трипутник-попутник, - відповіла Алька, впізнавши знайомий ще з «минулого життя» подорожник. – Рани швидко загоює. Відвар при будь-якому кашлі допоможе, при туберкульозі навіть, а ще коли людина дихати не може, задихається. Насіння слиз дає, яка загоює в животі ранки та виразки. Якщо повіки червоніють, запалюються, або шкіра, відвар насіння у вигляді компресу прикласти... Для їжі годиться, в юшки, каші, салати.

- Так збирай, якщо цінна така трава. І корінець один візьми, зробимо тобі оберіг. Трипутник ноги твої вбереже, ходитимеш, як на крилах літатимеш, не втомлюватимешся.

- Трипутник-попутник, дозволь твій корінець взяти, щоб ніжкам моїм втоми не знати, - вклонилася Алька траві, викопуючи її з коренем.

- Тут зупинимося, - веліла Фрея, коли вони вийшли на посипану золотими зірочками галявину. Будеш ветродуйник копати, та копай більше, знаю, як ти його любиш, а нам не тільки на сьогодні, а й запаси треба робити.

Вітродуйником травниця називала кульбабу. А Алька, і справді, любила його гіркі корінці, які при варінні втрачали свою гіркоту, а ставали трохи солодкуватими на смак і нагадували картоплю. А якщо подрібнити та висушити, а потім заливати кип’ятком, то напій трошки нагадував каву. Листя ж його йшло і у вітамінний салат, і в юшку.

- Копай не в ряд усе поспіль, залишай і на розплід. А то прийдеш за рік, а золотої галявини й немає.

Правило це дівчина знала і рослини збирала дбайливо, ніколи не вириваючи рослину з коренем, якщо він не був потрібний, і не ламаючи зайвого.

- Травиця-кульбабця, не гнівися, дітками своїми поділися...

Поки Алька копала кульбаби, стара бродила галявою, щось шукаючи. Нарешті вона ахнула, схилившись біля дерева, і покликала ученицю.

- Дивись, краса якась.

Алька побачила великий, яскравий фіолетовий дзвіночок на низькій кошлатій ніжці.

- Сон-трава, - пояснила травниця. - Для міцного сну корінь його можна нюхати. Але тобі це не треба, ти й так спиш, наче немовля. Збирають сон-траву на місяці травні на ранковій зорі, соком змащують тіло, щоб захиститися від нечистої сили, стріли змащують теж, якщо треба з нечистю воювати.

- То зараз травень? - перепитала дівчина, попутно згадуючи, що гливи мають з’являтися наприкінці літа.

- Отут - травень. Не перебивай1 - гаркнула сердито стара і продовжила розповідь. - А якщо корінь сон-трави у холодну воду покласти, а в повний місяць під подушку, то побачиш пророчий сон. Та й щодня потім можна його під подушку класти, допоможе встати у потрібний час.

- Замість будильника, - засміялася Алька, поки її будила щоранку Фрея, але такий помічник не завадив би.

- Запам'ятай місце, - веліла знахарка, - завтра на зорі сама прийдеш.

- Така гарна квітка, шкода викопувати, - похитала Алька головою, журячись.

- Гарниа, але тобі вона послужить. Повір слову моєму, знадобиться.

Накопавши кульбаб, травниця з ученицею вирушили далі. Незабаром Фрея знайшла ще одну дивину. Серед коріння старої липи, що здибилося, вибилась на світ купка кудлатих малиново-рожевих бутонів.

– Це Цар-трава. Дуже цікава рослина. Живе вона під землею, на коренях липи, ліщини чи вільхи найчастіше. Листя вона не має, вони їй не потрібні, дерево її годує. Своїм корінням Цар-трава коріння дерева-годувальника обіймає, так може жити років 10-15, і тільки в зрілому віці, коли настає час розмножуватися, викидає ранньою весною блідо-рожеві стебла, які перетворюються на такі квіти.

- Смішно, рослина-паразит.

- А ти не лайся, його недаремно Цар-травою кличуть. Шматок кореня з собою носитимеш - захистить тебе від ворогів, від демонів, від смерті випадкової.

- Нема в мене ворогів, - засміялася Алька, - та й демонів щось не видно.

- Не накликай, - зіщулилася стара, мимоволі озираючись. - Будуть ще в тебе вороги...

- У мене? - Здивовано підняла дівчина брови. - Я зла нікому ніколи не робила, та й не збираюся. Хто може мене так не злюбити, щоб стати ворогом? Та й живемо ми, як самітники, тут ніколи нікого не буває.

- Ти, дівонько, стоїш на самому початку дороги, що йде за обрій, і робиш лише перші кроки. Невже думаєш, що все життя самітницею зі старою травницею проведеш?

- Хто ж його знає, скільки того життя залишилося, - знизала плечима Алька, їй досі не вірилося, що хвороби можуть залишити її назавжди.

А стара вже знову нахилилась до таємничої квітки:

- Обережно з нею треба, бо отруйна. Але силу має величезну, під землею, в царстві Наві накопичену, в невеликих кількостях будь-яку хворобу, зцілить, навіть «погану».