Між минулим і майбутнім

Тиждень після зустрічі з Даріусом пролетів як один довгий, тягучий сон.

Скай ходила на пари, відповідала на запитання, посміхалась друзям, але всередині неї щось змінилось. Щоденник Аніки лежав під подушкою, і кожного вечора вона перечитувала окремі сторінки, намагаючись знайти між рядками те, чого не сказано вголос.

Вона майже вивчила його напам'ять.

Кожен рядок про вагітність, про втечу, про Даріуса. Про те, як Аніка вагалась, чи казати йому правду. Про те, як боялась, що він зненавидить її. Про те, як в останньому листі до нього написала все — і втекла, не чекаючи відповіді.

Скай уявляла, як це було. Молода жінка, вагітна, сама, переслідувана орденом, залишає єдину людину, яка могла б її захистити. Не тому, що не довіряла — тому що боялась зруйнувати йому життя.

— Ти знову не спала, — почулося ззаду.

Скай обернулась. Джейс стояв на порозі її кімнати з двома чашками кави. Він тепер мав звичку з'являтися щоранку — перевіряти, чи вона взагалі лягала спати.

— Звідки ти знаєш? — спитала вона, загортаючись у ковдру.

— Під очима синє, — усміхнувся він. — І Бін-старший сказав.

— Біни не розмовляють.

— Вони мурчать дуже красномовно.

Скай засміялась, беручи каву. Тепло розливалось по тілу, і на мить їй здалось, що все добре.

Але тільки на мить.

— Я хочу зустрітися з ним знову, — сказала вона.

Джейс завмер.

— З Даріусом?

— Так.

Він сів поруч на ліжко, уважно дивлячись на неї.

— Ти впевнена?

— Ні, — чесно відповіла Скай. — Але в щоденнику є речі, які я не розумію. Вона пише про нього так, ніби він знав більше, ніж розповів мені. І я мушу запитати.

— Він може знову маніпулювати.

— Може. Але цього разу я готова.

Джейс довго мовчав. А потім кивнув.

— Добре. Але я піду з тобою.

— Він може не захотіти говорити при тобі.

— Тоді він не отримає тебе взагалі.

Скай подивилась у його сірі очі й побачила там те, що завжди — захист, любов, готовність іти за нею хоч у прірву.

— Дякую, — тихо сказала вона.

— За що?

— За те, що ти є.

Він нахилився і поцілував її — легко, ніжно, обережно.

— Завжди будь ласка.

***
 

Вони знайшли Даріуса там само, де й минулого разу.

Старий цвинтар зустрів їх тишею і холодним вітром. Могили мовчали, дерева шепотіли, а місяць ховався за хмарами, ніби теж не хотів бачити те, що мало статися.

Даріус сидів на старому камені біля тієї самої могили. Він не здивувався, побачивши їх. Здавалось, він взагалі ніколи не дивувався.

— Я знав, що ти прийдеш, — сказав він, підводячись. — Питання тільки — коли.

— Чому ти не сказав мені правди одразу? — спитала Скай без вступів.

— Про що саме?

— Про те, що ти не мій батько.

Даріус на мить завмер. Його обличчя стало беззахисним — таким, яким Скай бачила його тільки раз, коли він говорив про Аніку.

— А це важливо? — тихо спитав він.

— Так.

Він подивився на неї довго, дуже довго. А потім усміхнувся — сумно, втомлено, по-людськи.

— Я не сказав, тому що це не мало значення, — відповів він. — Для мене ти завжди була її донькою. А все інше — деталі.

— Але ж ти любив її.

— Люблю, — поправив він. — Теперішній час. Я люблю її досі. І ніколи не перестану.

Скай мовчала. Слова Даріуса падали в її свідомість, як краплі в тиху воду.

— Вона написала тобі листа, — сказала вона. — Перед тим, як зникнути.

— Так.

— І ти пробачив їй?

Даріус підійшов ближче. Джейс напружився, але Скай зупинила його легким рухом.

— Пробачив? — перепитав Даріус. — Скай, їй не було чого прощати. Вона зробила те, що вважала правильним. Вона захищала тебе. Чи можна за це прощати?

— Але вона зрадила тебе.

— Вона не зраджувала. Вона вагалась. Вона боялась. Вона була людиною. І це єдине, що має значення.

Він зупинився за крок від неї.

— Я не є твій батько по крові, Скай. Але я міг ним стати. І якби вона дала мені шанс, я б ніколи не відпустив її. Ні її, ні тебе.

Скай відчула, як сльози підступають до очей.

— Хто мій батько? — тихо спитала вона.

Даріус завагався. Вперше за весь час він виглядав невпевнено.

— Я не знаю, — нарешті сказав він. — Вона ніколи не називала імені. Але я знаю, що це був не випадковий чоловік. Вона б не дозволила собі такого.

— Тобто він теж був з ордену? Чи з Академії?

— Не знаю, — повторив Даріус. — Але якщо хочеш дізнатись — я допоможу тобі шукати.

— Чому?

Він подивився їй прямо в очі.

— Тому що ти — єдине, що в мене залишилось від неї.

У тиші, що запала, було чути тільки вітер. Скай дивилась на Даріуса і бачила не ворога, не лідера ордену, не загадкову постать зі снів. Вона бачила чоловіка, який любив її матір так сильно, що був готовий чекати вічність.

— Я не знаю, чи зможу тобі довіряти, — сказала вона.

— Я й не прошу, — відповів він. — Тільки дай шанс.

Скай подивилась на Джейса. Він мовчав, але в його очах була підтримка.

— Добре, — сказала вона. — Але якщо це пастка…

— Це не пастка, — перебив Даріус. — Клянусь тобі всім, що в мене залишилось.

Він простягнув руку. Скай дивилась на неї довго — і раптом згадала фото. Молодий Даріус, який обіймає Аніку. Вони усміхаються. Вони щасливі.

Вона взяла його за руку.

— Почнемо спочатку, — тихо сказала вона. — Без війни. Без маніпуляцій. Просто спробуємо.

Даріус кивнув. І вперше за весь час його усмішка була справжньою.

***
 

Вони повертались до Академії мовчки. Джейс тримав Скай за руку, але не питав нічого — чекав, поки вона сама заговорить.

— Я зробила правильно? — нарешті спитала вона.

— Не знаю, — чесно відповів він. — Але я знаю, що ти зробила це з добрим серцем. А це вже багато.

— Він міг би бути моїм батьком, — тихо сказала Скай. — Якби все склалось інакше.

— Але склалось так, як склалось. І ти маєш Джейса. І Фінна. І Лів. І Коула. І навіть Бінів.