Перший крок до правди

Тиждень після пожежі пролетів як один довгий, виснажливий день.

Скай прокидалась до світанку, ковтала гарячий чай у кабінеті Сільвера, бігла на пари, намагаючись не привертати уваги, потім знову пари, потім практикуми, потім вечірні тренування з Сільвером, і падала без сил далеко за опівніч.

Тіло нило. Голова паморочилась. Але іскри всередині ставали сильнішими.

—

Понеділок. 8:30. Основи стихійної магії.

Пані Морріган сьогодні була особливо суворою.

— Сьогодні ми будемо працювати в парах, — оголосила вона. — Кожен з вас має відчути стихію партнера і спробувати її врівноважити.

Студенти заворушились, розбиваючись на пари. Скай завмерла.

З ким вона буде в парі? Вона ж «сіра». У неї немає стихії. Але тепер... тепер вона мала дар, який не могла показати.

— Скай, — покликала пані Морріган. — Ви будете в парі з Джейсом.

Вона подивилась на нього. Він сидів через два ряди, і його обличчя було незворушним, але в очах майнуло щось тепле.

Вони вийшли в центр зали. Інші студенти розійшлись по кутках, хтось уже почав вправу — у повітрі літали іскри вогню, бризки води, тремтіло повітря.

— Ваше завдання, — пояснила пані Морріган, підходячи до них, — Джейс створює вітер, а Скай намагається його заспокоїти. Без магії, тільки внутрішнім станом. Ви — «сіра», тому маєте бути ідеальним врівноважувачем.

Скай ледь стримала усмішку. Якби пані Морріган знала...

Джейс створив невеликий вихор між долонями. Вітер був сильним, але контрольованим.

— Починайте, — скомандувала викладачка.

Скай заплющила очі. Вона відчувала його енергію — потужну, живу, трохи неспокійну. І вона відчувала іскри всередині себе, які хотіли вирватись, з'єднатись, затанцювати.

Ні, — подумала вона. — Не зараз. Не тут.

Вона глибоко вдихнула, уявляючи, як заспокоює не тільки вітер, а й себе. Як стає озером — тихим, глибоким, нерухомим.

Вітер почав стихати.

Скай відчула це кожною клітиною. Він слухався — не її команди, а її стану. Її спокою.

Коли вона розплющила очі, вихор зник. Джейс дивився на неї з таким виразом, ніби бачив диво.

— Чудово, — сухо сказала пані Морріган, хоча в її голосі промайнуло здивування. — Для «сірої» у вас надзвичайний талант до врівноваження.

Скай тільки кивнула. Іскри всередині радісно танцювали.

—

Вівторок. 11:00. Історія магії.

Сільвер сьогодні розповідав про стародавні ордени.

— Після розділення магії, — говорив він, — виникли групи, які прагнули контролювати дари. Вони називали себе «Вартовими рівноваги». Але з часом їхня місія змінилась.

Він зупинився біля дошки, на якій висіла стара карта.

— Вони почали полювати на тих, чия магія здавалась їм небезпечною. На тих, хто не вписувався в їхнє розуміння порядку. І багато талановитих магів загинуло від їхніх рук.

Скай відчула, як Джейс під столом стиснув її руку. Він теж розумів, про кого йде мова.

— Чи існують вони зараз? — спитав хтось із студентів.

Сільвер довго мовчав.

— Існують, — нарешті сказав він. — І вони активніші, ніж ви думаєте.

Його погляд на мить зупинився на Скай. Тільки на мить — але вона все зрозуміла.

—

Середа. 14:30. Практикум із контролю емоцій.

Пані Вейл сьогодні вирішила ускладнити завдання.

— Ви будете працювати в парах, — оголосила вона. — Один з вас створює емоційний фон — страх, гнів, радість. Інший — намагається зберегти спокій і не піддатись.

Скай дісталась у пару з Лів.

— Ой, — сказала Лів, сідаючи навпроти. — Я, здається, не дуже вмію створювати емоції. Я краще чую їх.

— Тоді давай навпаки, — запропонувала Скай. — Я спробую створити, а ти слухай.

Лів кивнула, заплющила очі.

Скай задумалась. Що вона може створити? Як показати емоцію, не використовуючи магію?

Вона згадала Джейса. Як він дивився на неї вчора після пари. Як її серце калатало. Як іскри танцювали.

— Ого, — видихнула Лів, розплющуючи очі. — Це було... дуже тепло. І трохи лоскотно. Ніби метелики всередині.

Скай почервоніла.

— Це була радість? — спитала Лів.

— Щось на кшталт, — пробурмотіла Скай.

Лів хитро посміхнулась.

— Це був не просто абстрактний спокій. Ти думала про когось конкретного, так?

— Лів!

— Мовчу-мовчу! Але це було прекрасно. Ти справді відчуваєш емоції дуже глибоко. Це рідкісний дар, навіть без магії.

Скай подумала, що Лів навіть не уявляє, наскільки вона має рацію.

—

Четвер. 9:00. Теорія стихій.

Це була найнудніша пара тижня. Літній викладач із тремтячими руками розповідав про класифікацію магічних потоків так, ніби сам у них не вірив.

Скай ледь не заснула. Поруч Фінн старанно конспектував, хоча Бін-молодший уже втретє падав з його плеча, намагаючись дістатися до сонячного зайчика на стіні.

— Тримай його, — прошепотіла Скай.

— Не можу, він швидший за мене, — зітхнув Фінн. — До речі, ти помітила, що за нами стежать?

Скай напружилась.

— В сенсі?

— Он той хлопець, — Фінн ледь помітно кивнув у бік. — Третій ряд, біля вікна. Він уже всю пару дивиться на тебе, а не на викладача.

Скай обережно глянула. Високий брюнет із гострими рисами обличчя справді дивився в її бік. Коли їхні погляди зустрілись, він відвів очі, але надто швидко. Надто навмисно.

— Хто це? — спитала вона.

— Дерек, здається. Повітряник. Він на курсі старшому. Кажуть, дуже сильний, але дивний. Ні з ким не спілкується.

Скай відчула, як іскри всередині заворушились. Не від емоцій — від тривоги.

Вона подивилась на Дерека ще раз. І раптом побачила.

Не очима — даром.

Навколо нього була темрява. Не зла — просто порожнеча. Ніби він приховував щось так глибоко, що навіть вона не могла розгледіти.

— Він небезпечний, — тихо сказала вона.

Фінн здивовано глянув на неї.

— Звідки ти знаєш?

— Просто знаю.

—

П'ятниця. 16:00. Тренування з Сільвером.