Коли довіра стає зброєю

Фінн сидів на траві, важко дихаючи, і не міг відвести погляду від Скай.

Біни — обидва — уже влаштувались у нього на колінах і мурчали так голосно, що, здавалось, їх чує вся Академія. Вони не постраждали — лише трохи налякані, але живі. Це було головне.

— Як ти це зробила? — нарешті видихнув Фінн.

Скай дивилась на свої руки. Іскри зникли, пальці трохи тремтіли, але в цілому вона почувалась... дивно. Ніби пробігла марафон і виграла його.

— Я не знаю, — чесно відповіла вона. — Просто побачила тебе там, нагорі, і... і щось усередині вибухнуло. Я не контролювала це. Воно само вирвалось.

— Воно тебе послухалось, — тихо сказав Джейс. Він стояв поруч, напружений, готовий до всього. — Ти сказала йому врятувати Фінна — і воно врятувало. Це вже не просто випадковість. Це справжня магія.

Скай хотіла відповісти, але в цю мить до них підбігли викладачі.

— Що сталося? — запитав високий чоловік у темній мантії. — Хто постраждав?

— Ніхто, — відповів Джейс, заступаючи Скай. — Ми встигли вивести всіх.

Викладач подивився на згарище, на студентів, що стояли натовпом, на Скай — і його очі звузились.

— Це не випадковість, — сказав він. — Хтось навмисно підпалив гуртожиток. Магічний вогонь так просто не спалахує.

— Ми знаємо, — тихо сказала Скай.

— Звідки?

Вона завагалась. Сказати правду? Чи промовчати?

— Тому що ми були тут, — втрутився Фінн. — І бачили, як це почалось. Ніхто не заходив усередину. Вогонь просто з'явився з нізвідки.

Викладач уважно подивився на нього, потім знову на Скай.

— Ви всі троє — «особливі»?

— Так, — відповів Джейс. — Але це не має значення.

— Має, — різко сказав викладач. — Бо саме ви стали мішенню. І я хочу знати чому.

Він розвернувся і пішов до інших викладачів, які вже оточили місце пожежі.

Скай переглянулась з Джейсом.

— Він правий, — тихо сказала вона. — Ми стали мішенню. Але чому?

— Тому що ти отримала дар Еліанни, — почулося ззаду.

Вони обернулись. З темряви вийшов містер Сільвер. Він був спокійний, як завжди, але в очах горів небезпечний вогник.

— Викладачі не знають, — тихо сказав він. — Але ті, хто це зробив, — знають. Вони відчули, що дар прокинувся. І вони хочуть знищити тебе, поки ти не навчилась ним користуватись.

— Хто вони? — спитав Джейс, напружуючись.

— Ті, хто колись стратив Еліанну. Їхні нащадки. Вони створили таємний орден, який полює на «небезпечні» дари. Вони вважають, що магія має бути контрольованою. А те, що не контролюється, — знищується.

Скай відчула, як холод пробіг по спині.

— І вони знають, що це я?

— Вони знають, що дар прокинувся. Але не знають, у кому саме. Тому вони напали на гуртожиток «особливих» — щоб знищити всіх потенційних носіїв.

Фінн зблід.

— Тобто... мене мало вбити просто тому, що я живу в тому самому гуртожитку, що й Скай?

— Так, — безжально сказав Сільвер. — І це тільки початок.

—

Ніч вони провели в кабінеті Сільвера.

Академія вирішила тимчасово розселити студентів зі згорілого гуртожитку по інших корпусах, але Скай, Джейс і Фінн відмовились іти в загальні кімнати. Сільвер дозволив їм залишитись у нього — там було безпечніше.

Біни згорнулись клубочками на полицях з книгами й мирно мурчали. Фінн дрімав у кріслі, іноді схлипуюві сні. А Скай і Джейс сиділи на підлозі біля каміна і дивились на вогонь.

— Я не можу їх підставляти, — тихо сказала Скай. — Фінна, Лів, Коула... усіх. Вони постраждають через мене.

— Вони постраждають, якщо ти зникнеш, — заперечив Джейс. — Ти тепер частина цього світу. І якщо ми не зупинимо орден, вони ніколи не будуть у безпеці.

— Але як? Я навіть не вмію користуватись даром!

— Навчишся. Сільвер допоможе. І я допоможу.

Він узяв її за руку. Іскри знову з'явились — тихі, спокійні, вони просто світились, не обпікаючи.

— Ми впораємось, — сказав він. — Разом.

—

Ранок настав надто швидко.

Скай прокинулась від того, що хтось тряс її за плече. Розплющивши очі, вона побачила Сільвера з чашкою гарячого чаю.

— Пий, — коротко сказав він. — Сьогодні в тебе перший повноцінний день в Академії. Пари ніхто не скасовував.

Скай розгублено кліпнула.

— Пари? Серйозно? Після всього, що сталося?

— Саме тому — серйозно, — твердо відповів він. — Ти не можеш увесь час ховатись. І не можеш привертати увагу. Якщо почнеш пропускати заняття, це помітять. А тобі зараз треба бути непомітною.

Вона зітхнула, взяла чай.

— І що в мене сьогодні?

— Основи стихійної магії. Історія магії (це в мене). І практикум із контролю емоцій. Останнє тобі особливо знадобиться.

—

За годину Скай уже сиділа в аудиторії разом з іншими студентами.

Відчуття було дивним. Усі навколо знали про пожежу, всі перешіптувались, косились на неї, на Джейса, на Фінна. Але ніхто не підходив, не питав. Тільки дивились.

— Не зважай, — прошепотів Фінн, що сидів поруч. — Вони завжди так дивляться на «особливих». Просто зараз привід яскравіший.

Лекцію з основ стихійної магії вела пані Морріган — жінка років сорока, з гострим поглядом і голосом, який пробирав до кісток.

— Магія — це не іграшка, — говорила вона, проходжуючись між рядами. — Це сила. І як будь-яка сила, вона потребує контролю. Сьогодні ми поговоримо про те, як емоції впливають на ваш дар.

Вона зупинилась біля столу Джейса.

— Пане Грім, ви — найсильніший повітряник на курсі. Розкажіть, як ваші емоції впливають на вітер.

Джейс напружився.

— Коли я злюсь, вітер стає сильнішим, — відповів він. — Коли я спокійний, він майже не відчувається. А коли... — він на мить завагався і глянув на Скай. — Коли я хвилююсь, вітер божеволіє.

В аудиторії хтось хмикнув. Пані Морріган підняла брову.

— І що ви робите, щоб контролювати це?

— Намагаюсь не хвилюватись, — чесно відповів Джейс.

Це викликало сміх. Але пані Морріган не сміялась.

— Погана стратегія, — сказала вона. — Бо не хвилюватись неможливо. Треба вчитись спрямовувати емоції в потрібне русло. І це стосується всіх.