Глава 12. Магічна паніка, або Стратегія «Б» (Бережімося!)

Двері горища розчинилися навстіж, і на порозі з’явився він.

Це був чоловік, який мав такий вигляд, ніби його щойно витягли зі старого, дуже дорогого, але вельми вогкого склепу. Високий, худий, у довгому сірому пальті, що пахло цвіллю та залізом. Його обличчя було паперово-блідим, а очі — холодними, як крига.

Він не заходив усередину, а просто стояв на порозі, заповнюючи собою увесь дверний отвір. Від нього віяло таким морозом, що Люмі миттєво перетворився на маленьку неоново-фіолетову кульку й прожогом заскочив під шафу.

— Тож... — голос незнайомця нагадував тертя двох надгробних плит. — Це і є той самий «Штаб»? Я очікував чогось імпозантнішого. А тут лише пилюка й дух підліткового розпачу.

Яринка відчула, як Книга в рюкзаку почала не просто вібрувати, а буквально вибивати ритм, наче в ній заграв розлючений барабанщик.

— Ви хто такий?! — вигукнула Яринка, автоматично стаючи в позу захисту (що в її виконанні виглядало як кумедна спроба відлякати ворога за допомогою розчесаного волосся).

Чоловік лише криво посміхнувся:

— Моє ім'я не має жодного значення для тих, хто ще не навчився відрізняти магію від фокусів із картами. Але я тут, щоб перевірити, чи не занадто квапливо ви розбудили Книгу.

— Так, досить вступу! — раптом перебила його Оксана.

Вона вийшла наперед, тримаючи планшет як бойовий щит. Її брови злетіли на максимум — режим «Кризовий менеджер» було активовано.

— Слухайте сюди, містере Склеп! Ви порушили приватну територію, перетнули кордон нашого Штабу без попереднього запису й поширюєте неприємний дух сирого підвалу. Згідно з моїм «Протоколом Оптимізації», ви класифікуєтеся як «Небажаний зовнішній фактор». А тепер виходьте добровільно, або ми застосуємо заходи примусу!

Богдан тихо прошепотів Яринці:

— Вона що, справді вважає, що він злякається таблиці в Екселі?

— Не знаю, — так само пошепки відповіла Яринка, — але мені подобається її рішучість.

Чоловік у пальті повільно підняв руку, і повітря навколо нього почало замерзати. Стіни горища за одну секунду вкрилися памороззю.

— Запізно виходити, дитинко, — мовив він. — Тепер я вирішуватиму, хто тут стратег.

— ПЛАН Б! — закричала Оксана. — Яринко, фаза «Активна відсіч»! Сектор А! Застосовуй магію зупинки на його ногах, щоб він не міг ворухнутися, а Богдан у цей час створить шумовий бар’єр!

Яринка, підігнана цією командною впевненістю, заплющила очі. Вона не шукала «мох». Вона відчула гостре обурення від того, що цей незнайомець назвав їхній Штаб «пилюкою».

— СТІЙ! — вигукнула вона.

Повітря забриніло. Але замість того, щоб зупинити лише ноги гостя, Яринка у своєму звичному стилі «переборщила». Вона випадково зупинила час для всього, що перебувало в радіусі трьох метрів від дверей... окрім самого чоловіка.

Це означало, що повітря довкола нього стало твердим, мов бетон. Він застряг у застиглому просторі, як муха в бурштині, але все ще міг рухати головою та руками.

— О, — здивовано мовив гість. — Цікавий хід. Проте вельми примітивний.

— Працює! — вигукнула Оксана. — Богдане, тепер ти! Створи щось, що його відлякає!

Богдан, який не мав Слова для вибухів, але володів унікальним нюхом, зробив те, що підказала інтуїція. Він заплющив очі й уявив найжахливіший запах, який тільки міг вигадати: суміш старого сміттєвого бака, що тиждень стояв під сонцем, та простроченого рибного желе.

Він «виштовхнув» цей намір устібіч.

Результат виявився приголомшливим. Замість невидимого аромату магія Богдана матеріалізувала хмару густого, жовтувато-зеленого туману, який пахнув точно так, як він і уявив.

— О БОЖЕ! — закричала Яринка, затуливши ніс руками. — Богдане, ти що, випустив хімічну зброю?!

— Я просто хотів, щоб йому стало зле! — прохрипів Богдан, теж намагаючись не дихати.

Гість у пальті, який досі зберігав незворушність, раптом скривився. Його бліде обличчя зселеніло. Він спробував розігнати туман рукою, але наразився на застигле повітря Яринки.

— Це... — він ковтнув повітря й одразу зайшовся кашлем. — Це просто огидно! Хто ви такі, щоб вживати таких низьких методів?!

— Ми — команда з високим рівнем оптимізації! — прокричала Оксана. Вона виявилася єдиною, хто не зважав на сморід (імовірно, її мозок був занадто зайнятий аналізом ситуації). — Яринко, тепер фаза «Виштовхування»! Штовхай його за двері!

Яринка, яка вже ледве трималася на ногах від смороду, спробувала «відпустити» повітря так, щоб воно спрацювало як пружина.

— ГЕЙ! — вигукнула вона.

Бам!

Повітря розтиснулося із силою тугого вибуху. Поєднання замороженого тиску та аромату Богдана спрацювало як гігантський пневматичний поршень. Чоловіка в пальті винесло з горища так швидко, що він пролетів через увесь коридор, вискочив через двері й приземлився просто в кущі ожини — точно туди, де колись опинилася Яринка.

У тиші, що настала, було чути лише, як Люмі повільно відтає й видає задоволене «бе-е-е».

— Бачите! — тріумфально вигукнула Оксана, закриваючи планшет. — Стратегія спрацювала! Ми застосували комбінацію стазису та біохімічного впливу. Результат: ворога нейтралізовано й виселено!

— Ми трохи не задихнулися, — зауважив Богдан, витираючи сльози.

— Це називається допустимими втратами заради перемоги, — відрізала Оксана.

Яринка підійшла до вікна й подивувалася вниз. Чоловік у пальті повільно піднімався з ожини, обтрушуючи сірий одяг від колючок. Він не виглядав лютим. Він виглядав... заінтригованим.

Незважений гість підвів голову, подивився прямо на Яринку і, не відкриваючи рота, передав їй виразне відчуття. Це були не слова. Це був холодний, металевий сміх.

А потім він просто розчинився в повітрі, залишивши по собі лише легкий шлейф підвального холоду та один срібний ґудзик, що застряг у колючих гілках.

— Він повернуться, — тихо мовила Яринка.

— Нехай повертається, — відповів Богдан. — Наступного разу я підготую запах тухлих яєць.