Глава 11. Таблиця Ексель проти магічного хаосу

Оксана взялася за справу з усією своєю системною серйозністю.

Уже наступного ранку вона з'явилася в Штабі не просто з рюкзаком, а з цілим арсеналом: планшетом, стосом різнокольорових стікерів та роздрукованою таблицею, яка мала такий вигляд, ніби її підготували для презентації технологічного стартапу.

— Так, команда, слухайте уважно, — Оксана розклала папери на старому столі, прямо поверх пилу й напівпрозорих слідів від неонового слизу Люмі. — Я детально проаналізувала ваші попередні «досягнення». Результати гнітючі. Рівень випадкового руйнування майна — вісімдесят сім відсотків. Ефективність контролю — близько трьох. Ваша стратегія наразі зводиться до формули: «Спершу бабахнемо, а потім будемо вибачатися перед сусідами».

Яринка, яка в цей час намагалася пояснити Люмі, що фіранка — це не їстівна серветка, зацікавлено підняла голову:

— І що ти пропонуєш?

— Системний підхід, — відрізала Оксана, вказуючи олівцем на графіку. — Я назвала це «Протокол Оптимізації Магічного Впливу». Дивіться: тут ми фіксуємо емоційний стан Яринки, тип використаного Слова, тривалість ефекту та кількість розбитих склянок. Якщо ми знайдемо чітку кореляцію між твоїм настроєм і радіусом вибуху, ми зможемо передбачити катастрофу ще до того, як вона станеться.

Богдан скептично глянув на таблицю, а потім перевів погляд на Яринку:

— Оксано, це магія. Вона не працює за розкладом чи за формулами Екселю. Вона працює... ну, як Люмі. Коли захоче.

— саме тому нам і потрібні систематизовані дані! — Оксана рішуче вдарила долонею по столу. — Яринко, ставай у центр. Починаємо перший тест. Об’єкт: оця стара ваза з тріщиною. Мета: підняти її на десять сантиметрів, утримати дві секунди й м'яко опустити. Без рикошетів, без цунамі й без залучення сусідських котів.

Яринка зітхнула, але підійшла до вази. Вона відчула, як Оксана нависла над нею з планшетом, готова зафіксувати кожен мікрон руху. Це додавало особливої напруги — наче намагаєшся розв'язати складне рівняння, поки вчителька стоїть за спиною й вимогливо дихає в потилицю.

— Поїхали, — скомандувала Оксана. — Стан: «Спокійна». Намір: «Легкий підйом». Три, два, один... СТАРТ!

Яринка заплющила очі. Вона спробувала знайти той самий «мох», про який говорила бабця. Тепло, вологість, спокій. Вона уявила, як ваза стає легкою, мов суха пір'їнка.

— Піднімайся, — тихо промовила дівчинка.

Ваза здригнулася. Потім повільно, майже знехочу, відірвалася від стільниці.

— Є! — прошепотіла Оксана, швидко щось нотуючи на планшеті. — Висота: три сантиметри. Стабілізація: прийнятна. Тримай!

Яринка напружилася. Вона відчувала, як прозора «нитка» магії натягується. Ваза піднялася до п’яти сантиметрів. Потім до восьми.

— Майже десять! — підбадьорила Оксана. — Ще трохи!

Але в цей момент Люмі, якому стало нудно спостерігати за «науковим експериментом», вирішив, що ваза надзвичайно схожа на гігантську цукерницю. Він із розгону стрибнув із шафи прямо на її край.

— ЛЮМІ, НІ! — вигукнув Богдан.

Від несподіванки Яринка здригнулася. Її «спокійний мох» миттєво спалахнув «розлюченим металом». Внутрішній «м'яч» не просто розтиснувся — він вибухнув.

Ваза не просто впала. Вона вистрелила вгору, мов ракета, пробила діру в трухлявій стелі горища й застрягла десь у перекритті.

Нагорі пролунав глухий удар, а за мить — здивований вигук мами. Схоже, ваза щойно незаплановано відвідала кухонну шафу.

Тиша, що запала в Штабі, була майже священною.

Оксана повільно опустила планшет. Її брови злетіли так високо, що ледь не зникли у волоссі.

— Отже, — мовила вона холодним, аналітичним тоном. — Додаємо в таблицю нову колонку: «Вплив неонових монстрів на стабільність закляття». Коефіцієнт хаосу: критичний.

— Я ж казала, що це не працює за розкладом! — бідкалася Яринка, закриваючи обличчя долонями. — Я не можу бути «оптимізованою»!

— Можеш, — відрізала Оксана, але в її очах тепер світилося не роздратування, а справжній спортивний азарт. — Просто нам треба змінити підхід. Якщо ми не можемо приборкати хаос, ми мусимо навчитися його використовувати.

Богдан, який увесь цей час спостерігав за ситуацією, раптом напружився. Він різко й жадібно втягнув повітря носом.

— Стійте, — прошепотів він. — Ви відчуваєте?

— Що? — Яринка замерла.

— Ні, не вухами. Нюхом, — Богдан повільно повернув голову в бік важких дубових дверей. — Хтось іде. І цей хтось пахне... дуже дивно. Це не бабця і не мама. Пахне як сирий підвал, іржаве залізо й... щось дуже холодне.

Яринка миттєво відчула, як Книга в її рюкзаку дрібно завібрувала. Тінь під яблунею в саду, можливо, була лише розминкою. Бо тепер щось крижане й чуже стояло просто за дверима їхнього таємного Штабу.

— Оксано, — тихо мовила Яринка, — здається, твій «Протокол Оптимізації» щойно отримав першого зовнішнього тестувальника.

Двері горища повільно, з важким протяжним скрипом, почали відчинятися...