3.

Доктор Альберт Мазур виглядав зовсім не так, як я його собі уявляв: високий, худий, з пронизливими сірими очима і стрункою поставою, він радше скидався на якогось англійського лорда, ніж на лікаря.

– Так, поглянемо… У вас, друже, третя стадія  magnus pectus, – промовив він похмуро. Я зі страхом подумав, що такий тон хірурга спричинений моїм діагнозом, і приготувався до найгіршого. Втім, під час подальшої розмови мені стало зрозуміло, що у Мазура така манера спілкування, яка не залежить ні від співрозмовника, ні від теми розмови, і пасує хіба що святеннику під час поминальної служби.

– Я можу призначити операцію на завтра. Ви не проти?

І, не чекаючи моєї відповіді, доктор Мазур щось записав у невеличкому блокнотику. Скрипнули двері, і у кабінет зайшла худенька медсестра. Втім, зважаючи на похилий вік, її, мабуть, було б доречніше назвати “медбабусею”. Вона ледь чутно зробила кілька кроків і стала трохи осторонь, чекаючи доручень. Альберт Мазур ретельно обстежив мене фонендоскопом і уважно проглянув результати кардіограми, бурмочучи під ніс якісь незрозумілі латинські слова. “Здається, переді мною дійсно майстер своєї справи”, – подумав я і трохи заспокоївся.

– Скажіть мені, будь ласка, чи великий ризик ускладнень після цієї операції? – спитав раптом я.

Доктор раптом заскреготів, ніби щось глибоко у грудях роздирало йому нутрощі; лише через кілька секунд я зрозумів, що Альберт Мазур сміється.

– Ви не перший пацієнт, що ставить мені таке питання, – відповів він замогильним голосом, відсміявшись. – Вам, напевно, це потрібно для самозаспокоєння? Ви хочете, щоб я вам сказав, що ризик ускладнень мінімальний, так?

– Та ні, – збентежився я, – мені всього-на-всього потрібно знати справжній стан речей…

– Якби ж то, голубе, якби ж то. Якщо ви придивитесь до оточуючого натовпу, ви зрозумієте: люди  кожен день прагнуть, щоб їх заспокоювали! – піднявши вказівний палець угору, вигукнув Альберт Мазур. – “Скажіть, а ця ковбаса свіжа?”, “А цей екран безпечний для очей?” – питають продавців у магазинах, які, в свою чергу, відповідають завченими заспокійливими фразами, щоб покупців не гризли сумніви щодо якості товару. “Скажи, мила, чи ти будеш кохати мене вічно?” – “Звичайно, коханий!” Кажу вам, люди хочуть слухати лише те, що їх заспокоює, хочуть чути лише тих, хто каже їм приємні речі. Сподіваюсь, ви мене розумієте?

Альберт Мазур рвучко піднявся з крісла і став розходжувати по кабінету вперед-назад, неначе хижий звір у клітці.

– Ми всі прагнемо самозаспокоєння, хочемо зануритись у нього по тім’я, щоб чорний ворон сумнівів якомога рідше дарував нам безсонні ночі.

– Ви цинік, – тихо сказав я.

– Можливо. Втім, вік дає мені на це право. Хочете ви цього чи ні, а я вам скажу правду щодо наслідків операції: ви помрете на операційному столі з імовірністю двадцять п’ять відсотків. Можливо, – усміхнувся доктор, – ви знайдете іншого лікаря, який з посмішкою запевнить вас, що все буде гаразд. Але я не з таких… До побачення. Бажаю вам гарно виспатися перед завтрашньою операцією.

– Ганно, проведіть, будь ласка, добродія у палату номер п'ятнадцять. – повернувся хірург до медсестри, яка весь цей час незворушно стояла попід стіною.