Глава 21

Запуск онлайн-платформи "Відродження. Онлайн" став останнім штрихом у створенні цілісної екосистеми підтримки. Тепер Віра та Сергій бачили, як їхня мрія про національний рух надії стає реальністю, охоплюючи тисячі людей по всій країні та за її межами. Робочі дні були сповнені зустрічей, стратегічних нарад, вирішенням нових викликів. Але вечори, хоч іноді й короткі, були присвячені лише їм двом, їхньому коханню, що стало потужною опорою в бурхливому ритмі життя.

Попри всю зайнятість, Сергій ніколи не забував про головне – про Віру. Він бачив, як вона розквітла, як її очі сяють від щастя і відданості справі. Її впевненість, її внутрішня сила та водночас ніжність – все це щодня підкорювало його. Він розумів, що знайшов не просто жінку, а свою споріднену душу, партнера у житті та у великій справі.

Вони навчилися цінувати прості, тихі моменти. Спільні сніданки на кухні, вечірні прогулянки Тернополем, де вони мешкали, милуючись архітектурою міста та дихаючи його спокоєм. Це були моменти, коли вони могли відключитися від усього світу, просто бути поруч, ділитися думками, сміятися з дрібниць. Сергій часто обіймав її, притискав до себе, відчуваючи, що нарешті знайшов свій дім.

Віра, зі свого боку, відчувала абсолютне щастя. Вона більше не відчувала страху, її серце було повністю відкритим. Сергій був її опорою, її натхненням, її найміцнішим тилом. Поруч із ним вона відчувала себе повністю собою – сильною, тендітною, мудрою, закоханою.

Сергій довго планував цей момент. Він хотів, щоб це було особливим, але водночас щирим і без зайвого пафосу, таким, що відображало їхні стосунки. Він обрав затишний ресторан у центрі Тернополя, з видом на вечірнє місто. Атмосфера була інтимною, мерехтіли свічки, лунала тиха музика.

Під час вечері вони обговорювали плани на майбутнє "Відродження" – розширення програм для ментального здоров'я військових, підготовку Віри до написання її книги, яка мала стати важливим кроком у популяризації їхніх методик. Віра сяяла, її очі горіли пристрастю до її справи.

Коли офіціант приніс десерт, Сергій простягнув руку до кишені піджака. Серце Віри раптом пропустило удар, вона відчула, як її дихання перехопило.

— Віро, — почав Сергій, його голос був сповнений ніжності, але в ньому відчувалася і легка нервозність. Він дістав маленьку, елегантну коробочку. — Ти – моя мрія, яка стала реальністю. Ти – моя опора, моє натхнення, моя найрідніша людина. Кожен день поруч з тобою – це подарунок. Я хочу провести з тобою все своє життя, будувати наше спільне майбутнє, розділяти всі радощі та долати всі виклики.

Він відкрив коробочку, і в ній засяяв ніжний перстень з витонченим діамантом. Його погляд зустрівся з її.

— Віро, кохана моя, ти вийдеш за мене заміж?

Сльози щастя бризнули з очей Віри. Вона не могла вимовити й слова, лише кивнула головою, а потім кинулася в його обійми. Вона відчувала, як світ обертається навколо них двох. Це було те, про що вона навіть не наважувалася мріяти після всього, що пережила.

— Так! Так, Сергію! Тисячу разів так! — прошепотіла вона, притискаючись до нього.

Сергій обережно надягнув перстень на її палець. Він ідеально сидів, ніби був створений саме для неї. Це був не просто символ, а обіцянка вічного кохання та щастя.

Новина про заручини миттєво облетіла найближче коло. Світлана була першою, кому Віра зателефонувала.

— Я так і знала! — вигукнула Світлана крізь сльози радості. — Я така щаслива за тебе, подруго! Ти заслужила це щастя, як ніхто інший!

Олег також щиро привітав їх. Він завжди знав, що Віра знайде своє справжнє кохання, і бачив, як Сергій її змінив.

— Сергію, Віро, я дуже радий за вас! Бажаю вам величезного щастя! — сказав він, стискаючи руку Сергія.

Макар і Мар'яна, їхні тіні з минулого, тепер були повністю витіснені з їхнього життя. Їхня історія була завершеною, а натомість розпочиналася нова глава – глава кохання, щастя та спільного майбутнього.

Пропозиція Сергія стала кульмінацією, довгоочікуваним акордом у симфонії життя Віри. Перстень на її пальці сяяв не лише діамантом, а й світлом надії та обіцянки. Попереду було весілля – свято їхнього кохання, символ нового початку, що об'єднував не лише двох закоханих, а й їхні родини та друзів.

Весілля вирішили організувати за кілька місяців, аби мати достатньо часу для підготовки, враховуючи їхню завантаженість. Вони хотіли, щоб це був не просто пишний захід, а щире свято, що відображало їхні цінності: сімейність, тепло, невимушеність та глибокий сенс.

Світлана з радістю взялася допомагати Вірі з організаційними питаннями. Її практичність та організаторські здібності виявилися безцінними. Вони разом переглядали локації, обговорювали декор, меню, музику.

— Головне, щоб було по-вашому, Віро, — наголошувала Світлана. — Це ваш день, і він має бути ідеальним для вас.

Віра та Сергій приймали рішення разом, насолоджуючись кожною миттю підготовки. Це був ще один етап, де вони вчилися працювати як команда, домовлятися та йти на компроміси. Вони обирали місце для церемонії – затишну садибу під Тернополем з великим садом, щоб створити атмосферу єднання з природою.

Особливим етапом стали зустрічі їхніх родин. Батьки Сергія були надзвичайно привітними. Вони з теплом прийняли Віру, одразу побачивши, як вона змінила їхнього сина, наповнивши його життя ще більшим світлом. Мама Сергія, пані Ольга, була в захваті від Віриної простоти та щирості.