Глава 14.

Час летів швидко, наповнений робочими успіхами та емоційними відкриттями. Проєкт Віри в компанії Сергія процвітав, приносячи вражаючі результати. Вона відчувала себе справжнім професіоналом, чиї знання та досвід високо цінуються. Це було відчуття тріумфу, заслуженої перемоги після всіх випробувань.

Сергій: поступове зближення та проблиски нового почуття

Стосунки Віри з Сергієм поступово, але впевнено переходили на новий рівень. Їхні ділові зустрічі дедалі частіше закінчувалися неформальними бесідами, що затягувалися далеко за робочий час. Вони вечеряли у затишних ресторанах, де розмови про бізнес непомітно перетікали в обговорення особистих поглядів на життя, мистецтво, філософію.

Сергій виявився надзвичайно уважним. Він умів не тільки висловлювати свої думки, а й слухати, по-справжньому чути її. Він запам'ятовував дрібниці, про які Віра згадувала мимохідь – її улюблену кав'ярню, книги, що її зацікавили, мрії з дитинства. Це були незначні деталі, але вони говорили багато про його щиру зацікавленість. Його погляд, що раніше був діловим, тепер випромінював тепло і повагу, а іноді — ледь помітне, але глибоке захоплення.

Віра помічала, як він затримує на ній погляд трохи довше, ніж вимагає діловий етикет. Ці погляди були сповнені тепла, а не оцінки. Коли Сергій випадково торкався її руки, передаючи документи або відкриваючи двері, вона відчувала легкий розряд, що пробігав її тілом, і її серце забивалося швидше. Це було нове, несподіване хвилювання, яке вона давно не відчувала, і яке, незважаючи на минулий біль, повільно, але впевнено прокрадалося у її душу.

Їй все ще було страшно. Привид зради Макара болісно нагадував про себе, змушуючи її ставити під сумнів щирість будь-яких почуттів. "А що, якщо це знову обман? Якщо я знову довіряю, а потім знову буде біль?" – такі думки час від часу проносилися у її голові. Проте Сергій був іншим. Він не поспішав, не тиснув, він просто був поруч, будуючи місток довіри цеглинка за цеглинкою. Його спокій, надійність та щирість повільно, але впевнено руйнували стіни, які Віра збудувала навколо свого серця.

Одного вечора, після чергової успішної презентації проєкту, Сергій запросив Віру відсвяткувати це у затишному ресторані на терасі, звідки відкривався чудовий краєвид на нічний Київ. Аромат квітів з балконних вазонів змішувався з легким вітерцем. Між ними висіла особлива, майже фізична напруга, сповнена невисловлених почуттів.

Вони обговорювали успіхи проєкту, ділилися планами. Раптом Сергій перервав розмову, поклавши руку на її долоню, що лежала на столі. Його дотик був теплим і впевненим.

— Віро, — почав він, його голос був тихим, але рішучим. — Я хочу бути чесним. Ти вражаєш мене. Твоя сила, твій розум, твоя... справжність. Я відчуваю до тебе щось більше, ніж просто діловий інтерес чи симпатія.

Віра відчула, як її серце забилося шалено, заглушаючи все навкруги. Вона дивилася йому у вічі, намагаючись прочитати там правду, і вона побачила її – щирість, повагу, ніжність, турботу. Страх, який так довго тримав її у своїх обіймах, почав відступати, поступаючись місцем хвилюванню та довірі. Вона згадала слова Світлани: "Ти заслуговуєш на щастя".

— Сергію, — її голос був ледь чутним, майже шепіт. — Я... я теж відчуваю. Але мені страшно. Дуже страшно знову довіряти.

Він лагідно стиснув її долоню.

— Я знаю, Віро. Я знаю, що ти пережила. І я не поспішатиму. Я лише хочу, щоб ти знала: я ціную тебе. Я поважаю твій біль. І я готовий чекати стільки, скільки потрібно, щоб ти повністю мені довірилася. Я хочу бути тим, хто змусить тебе знову повірити в кохання.

Їхні погляди зустрілися. У ту мить, коли слова були зайвими, Сергій нахилився і ніжно поцілував її. Це був поцілунок не пристрасті, а розуміння, поваги, підтримки та обережної надії. Для Віри це був не просто поцілунок – це був перший крок до нового життя, до можливості знову довіряти та кохати. Її душа, наче магнолія після довгої зими, повільно, але впевнено розкривала свої пелюстки, відчуваючи тепло сонця.

Стосунки з Олегом залишалися для Віри міцним фундаментом. Він був її опорою, її надійним другом. Вони продовжували зустрічатися, обговорювати робочі справи, ділитися новинами. Олег, як ніхто інший, розумів її минулий біль і цінував її відновлення. Його підтримка була безумовною, і Віра була безмежно вдячна йому за цю чисту, справжню дружбу. Вона знала, що він завжди буде поруч, незалежно від того, як складеться її особисте життя.

Наслідки викриття для Макара та Мар'яни ставали дедалі очевиднішими. Макар остаточно втратив свою репутацію у бізнес-колах. Його спроби знайти нові проєкти чи інвесторів були марними. Він змушений був перебиватися випадковими заробітками, втративши колишній розмах та впевненість.

Мар'яна продовжувала періодично телефонувати Вірі, надсилати повідомлення, повні істеричних вибачень, а потім звинувачень. Вона благала про зустрічі, просила грошей, скаржилася на свою долю. Але Віра була невблаганна. Вона повністю відгородилася від цього токсичного впливу, блокуючи її контакти та ігноруючи будь-які спроби зв'язку. Вона більше не дозволяла їхній брехні та маніпуляціям отруювати її нове життя. Вони залишилися у минулому, яке більше не мало над нею влади.

Повертаючись додому після поцілунку з Сергієм, Віра відчувала, що вона нарешті на своєму місці. Її душа співала. Вона була вільна від минулого, оточена підтримкою справжніх друзів, успішна у кар'єрі та готова відкрити своє серце для нового, справжнього кохання. Магнолія розквітла у всій своїй красі, символізуючи її відродження.