Глава 13.

Життя Віри, наче річка, що звільнилася від заторів, текло повноводно та стрімко. Дні були сповнені робочих зустрічей, консультацій, наукових досліджень. Вона почувалася на своєму місці, реалізованою, а її минулі страждання тепер перетворювалися на неоціненний професійний досвід, що лише поглиблював її розуміння людської психіки.

Одного вечора Світлана запросила Віру на благодійний вечір, організований однією з їхніх спільних знайомих.

— Вірочко, там буде багато цікавих людей. Можливо, ти зустрінеш когось корисного для своєї роботи. Та й просто розвієшся, — переконувала Світлана, спостерігаючи, як Віра з невеликим сумнівом, але погоджується.

Віра одягла свою нову, елегантну сукню кольору індиго. Дивлячись на себе у дзеркало, вона відчула, як її впевненість повертається з кожним днем.

На вечорі панувала приємна, невимушена атмосфера. Світлана представила Вірі багатьох своїх знайомих, і серед них був Сергій – високий, харизматичний чоловік років сорока, з розумними, проникливими очима. Він виявився власником великої будівельної компанії.

— Сергію, дозволь познайомити тебе з моєю подругою, Вірою, — сказала Світлана. — Вона чудовий психолог, нещодавно захистила докторську.

— Дуже приємно, Віро. Ваша робота, мабуть, дуже цікава, — посміхнувся Сергій, його посмішка була щирою та відкритою. В його погляді не було тієї ледь помітної оцінки, яку вона часто помічала в інших чоловіків.

Вони розговорилися. Сергій виявився не лише успішним бізнесменом, але й освіченою людиною з широким кругозором. Він цікавився психологією бізнесу, питаннями мотивації та управління персоналу, і його запитання були глибокими та влучними. Віра відчула, що з ним можна говорити відверто на різні теми, без необхідності фільтрувати слова чи приховувати свої думки. Їхня розмова затягнулася надовго, вони обмінювалися ідеями та баченнями, відчуваючи взаємний інтерес.

— Я давно шукаю фахівця, який міг би допомогти мені у створенні ефективної системи психологічної підтримки для моїх співробітників, — сказав Сергій. — Мені здається, ви могли б бути ідеальним кандидатом. Ваші ідеї щодо посттравматичного зростання особистості, які я чув від Світлани, особливо актуальні в сучасному світі.

Віра зацікавилася. Це була чудова можливість розширити свою практику та застосувати свої знання в новому руслі, працюючи з великою компанією.

— Ми могли б обговорити це детальніше? — запропонувала вона, відчуваючи прилив енергії та професійного азарту.

— Звісно. Як щодо ділової зустрічі на тижні? Я зателефоную Світлані, щоб вона передала мій номер, і ми узгодимо час.

Перша ділова зустріч із Сергієм в його офісі пройшла надзвичайно продуктивно. Він виявився не просто розумним, а й далекоглядним керівником, який розумів важливість психологічного комфорту для продуктивності співробітників. Віра запропонувала йому комплексну програму з психологічної підтримки та розвитку персоналу, яка включала індивідуальні консультації, тренінги зі стресостійкості та командоутворення.

— Ваші ідеї вражають, Віро, — сказав Сергій після її презентації, його очі сяяли від зацікавлення. — Я готовий інвестувати в це. Мені потрібен фахівець, який розуміє людей так, як ви. Це може стати довгостроковим проєктом.

Співпраця з Сергієм відкрила для Віри нові фінансові можливості, що дозволило їй відчути повну незалежність. Вона отримала окремий офіс у його компанії, команду помічників і повну свободу дій. Її проєкт швидко набирав обертів, а результати вже за кілька тижнів були помітними: покращилася атмосфера в колективі, зменшився рівень стресу, зросла мотивація працівників. Віра насолоджувалася викликами та успіхами, доводячи собі та світу, що вона здатна досягати великих речей.

Олег: тиха гавань та проблиски нового почуття

Паралельно з напруженою роботою та новим професійним проєктом, спілкування з Олегом стало для Віри джерелом внутрішнього спокою. Він не був гучним чи настирливим, а його підтримка завжди була тактовною та непомітною. Їхні зустрічі стали регулярними: спільні відвідування театрів, кіно, довгі прогулянки містом, під час яких вони могли годинами розмовляти про все на світі. Олег виявився чудовим слухачем, він ніколи не тиснув на неї, дозволяючи Вірі самій обирати, коли і скільки ділитися своїми думками.

Одного вечора, після концерту класичної музики, вони сиділи в затишному кафе. Між ними виникла невимовна, але відчутна хімія. Віра відчула, як її серце, що так довго було закрите, починає відгукуватися на його присутність.

— Віро, — тихо сказав Олег, дивлячись їй у вічі, — ти знаєш, я дуже радий, що ми знову зустрілися. Ти особлива.

Віра відчула, як її щоки заливає рум'янець. Вона вперше за довгий час відчула себе бажаною і по-справжньому коханою, без прихованих мотивів чи розрахунків. Вона простягнула руку і торкнулася його долоні, відчуваючи тепло.

— Я теж дуже рада, Олеже. Дуже.

Вона ще не була готова до великих слів чи рішучих кроків, але вперше після пережитої зради дозволила собі відчути ніжність та надію на нове, справжнє щастя.

Наприкінці благодійного вечора, після знайомства з Сергієм, Віра випадково побачила Макара. Він стояв у кутку залу, самотній, з келихом у руці, і його обличчя було помітно виснаженим. Його колишні бізнес-партнери відверталися від нього, а колишні "друзі" уникали погляду, ніби він був заразним. Віра відчула лише байдужість. Він більше не викликав у ній болю чи гніву. Він був просто сірою тінню минулого, що вже не мала над нею влади.