Глава 12.

Дні після розлучення і зустрічі з Мар'яною перетворилися для Віри на період інтенсивної роботи та самопізнання. Вона з головою поринула у свої професійні проєкти, відчуваючи новий прилив енергії та творчого натхнення. Запрошення від Олега на семінар до Львова тепер здавалося не просто можливістю, а символом її нового, незалежного шляху. Вона ретельно готувала свою доповідь, доповнюючи її свіжими ідеями, народженими з власного болісного, але цінного досвіду.

Квартира, звільнена від присутності Макара, дихала на повні груди. Віра переставила меблі, додала нові елементи декору, створивши простір, який відображав лише її власний смак та потреби. Це був не просто ремонт, а реконструкція душі.

Зі Світланою вони продовжували активно працювати над поверненням її цінних речей. Виявилося, що Макар, окрім антикваріату та монет, прихопив і деякі її дизайнерські прикраси, подаровані ще до шлюбу. Світлана склала позовну заяву, і хоча процес обіцяв бути неприємним, Віра була готова до боротьби. Вона більше не дозволить, щоб її використовували.

Одного вечора, коли Віра переглядала чернетку своєї доповіді, її телефон задзвонив. На екрані висвітився незнайомий номер. Вона вагалася, але все ж відповіла.

— Алло? — її голос звучав обережно.

— Віра? Це Макар, — його голос був глухим, у ньому відчувалася втома та роздратування.

Віра заціпеніла. Вона не очікувала дзвінка.

— Чого ти хочеш? — її голос був холодним.

— Я... я хотів поговорити про речі, — він завагався. — Я не брав твої монети. І прикраси теж. Ти ж знаєш, я ніколи не був зацікавлений в таких дрібницях.

— Не прикидайся невинним, Макаре. Ти прекрасно знаєш, про що я говорю. Світлана вже займається цим питанням. Вона зв'яжеться з твоїм адвокатом.

— Ні, Віра! Будь ласка! Не треба ще й цього! У мене і так проблеми! Бізнес сиплеться, партнери відвертаються. Це все через тебе! — його голос зірвався на крик.

Віра відчула миттєвий спалах гніву.

— Через мене? Це через твою зраду та твою підлість! Ти сам зруйнував своє життя. І моє теж намагався зруйнувати. Але в тебе не вийшло.

— Але я ж... я шкодую! — майже благав він. — Давай повернемо все, як було? Віра, я кохаю тебе!

Від цих слів Віру пройняло відчуття нудоти. "Кохає?" — гірко подумала вона. — "Після всього?"

— Я не вірю жодному твоєму слову, Макаре. І ніколи більше не повірю. Між нами все закінчено. Назавжди.

Вона натиснула кнопку "завершити виклик", її рука тремтіла. Цей дзвінок, хоч і неприємний, став черговим підтвердженням правильності її рішень. Він шукав не прощення, а порятунку для себе.

За кілька днів Віра вирушила до Львова. Цього разу поїздка була зовсім іншою. Вона була сповнена впевненості та відчуттям власної цінності. На вокзалі її зустрів Олег, той самий одногрупник, який запросив її на семінар.

— Віро, привіт! Радий тебе бачити! Ти чудово виглядаєш! — сказав Олег, його посмішка була щирою та теплою.

— Привіт, Олеже! Я теж рада тебе бачити. Дякую за запрошення.

Вони разом дісталися університету. Під час семінару Віра виступила з доповіддю про психологічні аспекти посттравматичного зростання особистості, базуючись на своїх дослідженнях. Її слова були наповнені глибоким розумінням людської природи, а її особистий досвід додавав доповіді особливої глибини та переконливості. Аудиторія слухала її, затамувавши подих. Після доповіді було багато запитань, а колеги та студенти висловлювали своє захоплення.

Олег був поруч, його погляд був сповнений поваги та захоплення.

— Віро, це було неймовірно! Твоя доповідь вразила всіх. Ти – справжній професіонал.

— Дякую, Олеже, — Віра відчула, як її щоки заливає рум'янець. — Для мене це дуже важливо.

Після семінару вони з Олегом прогулялися вечірнім містом. Розмова текла легко та невимушено. Віра відчула, що поруч з ним може бути собою, без масок та приховувань. Він не питав про Макара, не намагався лізти в її особисте життя, просто був поруч, уважно слухав і підтримував.

— Я давно хотів сказати, Віро... ти змінилася. Стала сильнішою, яскравішою, — тихо сказав Олег, дивлячись їй у вічі. — І це... це дуже тобі личить.

Віра усміхнулася. Вона знала, що це правда. Біль і зрада змінили її, але зробили сильнішою. Вона була готова до нового життя, до нових викликів. Магнолія, що розквітла після бурі, була готова дарувати свій аромат світу.

Повернення до Києва після Львівської конференції було для Віри вже зовсім іншим. Це було повернення не в минуле, а в нове життя. Вона відчувала себе оновленою, наповненою енергією та впевненістю. Успішна доповідь, нові знайомства та, звісно, спілкування з Олегом, який виявився не просто старим другом, а надзвичайно приємною та чуйною людиною, додали їй оптимізму.

Віра з головою занурилася в роботу. Вона почала розробляти новий науковий проєкт, який стосувався психологічного відновлення після травматичних подій. Її особистий досвід тепер був не тягарем, а джерелом розуміння та емпатії, що робило її ще кращим фахівцем.

Чутки про скандал на дні народження Віри розлетілися швидко, наче лісова пожежа. Для Макара це стало справжнім фінансовим та репутаційним ударом. Бізнес-партнери відвернулися, телефони не відповідали, нові проєкти скасовувалися. Його "блискучі" архітектурні ідеї, які раніше знаходили інвесторів завдяки його чарівності та зв'язкам Віри, тепер не цікавили нікого.