Глава 11

Минув тиждень після підписання документів про розлучення, і життя Віри повільно, але впевнено входило в нове русло. Вона з головою поринула в процес "очищення". Спочатку це була фізична робота: вона перебрала всі спільні речі з Макаром, безжально викидаючи те, що викликало неприємні спогади, і сортуючи його особисті речі для передачі. Кожен предмет, який колись нагадував про їхнє спільне життя, тепер здавався забрудненим його зрадою.

— Цей його светр, що ти його так любила, Вірочко, — сказала Світлана, дивлячись на купу речей, — ти викинеш?

Віра похитала головою. — Ні. Просто відправлю йому. Нехай забирає все, що належить йому. І більше ніколи не повертається.

Вона змінила постіль у спальні, переклеїла шпалери у вітальні, щоб стерти останні сліди його присутності. Квартира, яка колись була їхнім спільним гніздечком, тепер ставала її особистим притулком, місцем її нового початку. Цей процес був виснажливим, але водночас терапевтичним. З кожним викинутим предметом, з кожним новим штрихом у інтер'єрі, Віра відчувала, як звільняється від минулого.

Нарешті, Віра зателефонувала Макару, щоб повідомити про його речі. Її голос був холодним та офіційним.

— Твої речі готові. Ти можеш забрати їх завтра. Коли саме, обговориш зі Світланою. Я не хочу тебе бачити.

Макар щось пробурмотів у відповідь, намагаючись висловити каяття, але Віра швидко поклала слухавку.

Несподівана зустріч з Мар'яною

Кілька днів потому, коли Віра поверталася додому з магазину, вона помітила біля під'їзду знайому постать. Це була Мар'яна. Вона виглядала блідою та виснаженою, її обличчя було набряклим від сліз.

— Вірочко! — вигукнула Мар'яна, кинувшись до неї. — Будь ласка, вислухай мене!

Віра зупинилася, її серце стиснулося, але вона змусила себе зберігати спокій.

— Чого ти хочеш, Мар'яно? Нам немає про що говорити.

— Будь ласка, я благаю тебе! Я знаю, що накоїла. Але я кохаю Макара! Я завжди його кохала! — Мар'яна почала ридати, її голос зривався. — Це ти винна! Ти його забрала! Ти змусила його одружитися з тобою!

Віра скривилася від огиди. Ця маніпуляція була настільки ницою, що її навіть не чіпляла.

— Ти серйозно? Ти звинувачуєш мене в тому, що він зрадив мені з тобою? Ти хвора, Мар'яно. І це було не кохання. Це був розрахунок. І ти, і він використовували мене.

— Ні! Це неправда! — Мар'яна схлипнула. — Я не хотіла тобі зла... Просто так вийшло...

— "Так вийшло"? — Віра різко перервала її. — Ти спала з моїм чоловіком у моєму ліжку, у моєму домі, поки я працювала над тим, щоб забезпечити наше майбутнє! І ти називаєш це "так вийшло"?

— Я була сліпа... Я була дурепою... — Мар'яна продовжувала плакати. — Але я зараз зовсім одна! Макар мене кинув! Він сказав, що я руйную йому життя! Він навіть не хоче зі мною говорити! Мої батьки... вони мене вигнали! Мені нікуди йти, Вірочко! Будь ласка, допоможи мені! Ти ж моя сестра!

Віра мовчки дивилася на неї. Жодного жалю. Лише порожнеча.

— Ти згадала, що я твоя сестра, лише тоді, коли тобі потрібна допомога? А де ти була, коли я потребувала підтримки? Коли ви зраджували мене? — голос Віри був безбарвним, але в ньому відчувалася сталева міцність. — У тебе був вибір, Мар'яно. І ти його зробила. Тепер живи з цим.

Віра розвернулася і зайшла в під'їзд, залишивши Мар'яну наодинці з її сльозами та розпачом. Вона відчула, як її серце, що так довго було стиснуте болем, нарешті починає дихати. Вона не була янголом, і не збиралася бути ним для тих, хто її зрадив.

Ця зустріч, хоч і неприємна, стала ще одним кроком до її повного звільнення. Віра зрозуміла, що вона сильніша, ніж думала.