Глава 6

Потяг плавно наближався до Львова, за вікном мелькали мальовничі краєвиди Західної України. Віра дивилася на пагорби та ліси, що пропливали повз, намагаючись відволіктися від важких думок, які не полишали її з моменту від'їзду з Києва. Подорож давала їй таку необхідну зміну обстановки, але біль зради все ще глибоко сидів у її серці.

Прибувши до Львова, Віра взяла таксі та швидко дісталася до затишного готелю в історичному центрі міста, який забронювала заздалегідь. Невеликий, але комфортний номер з видом на старовинну бруковану вуличку одразу сподобався їй своєю атмосферою спокою.

Розпакувавши валізу та трохи відпочивши, Віра вирішила прогулятися містом перед початком конференції наступного дня. Львів зустрів її приємною прохолодою та чарівною архітектурою. Вона бродила вузькими вуличками, милуючись старовинними кам'яницями, заглядала у вікна кав'ярень з ароматною кавою, відчуваючи, як міська метушня ненадовго відволікає її від власних переживань.

Наступного ранку Віра прокинулася з відчуттям легкої тривоги, яке завжди супроводжувало важливі події. Одягнувши свій діловий костюм, вона поснідала в готелі та вирушила до Львівського національного університету імені Івана Франка, де проходила конференція.

Університет зустрів її гамірною атмосферою наукового форуму. У холі панувало жваве спілкування, учасники обмінювалися візитками та ділилися своїми враженнями. Віра зареєструвалася, отримала бейдж учасника та програму конференції.

Розглянувши розклад, вона побачила, що її доповідь запланована на другу половину дня у секції "Сучасні проблеми психології особистості". До цього вона вирішила відвідати кілька цікавих для неї секційних засідань.

Протягом першої половини дня Віра слухала доповіді колег, робила нотатки, брала участь у дискусіях. Наукова атмосфера захопила її, дозволяючи на кілька годин забути про особисті проблеми. Вона зустріла кількох знайомих професорів з інших університетів, зав'язала нові корисні контакти.

Під час перерви на каву Віра випадково зіткнулася зі своїм колишнім одногрупником Андрієм, з яким вони не бачилися вже кілька років.

— Віро? Невже це ти? Я тебе ледь впізнав! — здивовано вигукнув Андрій, радісно простягаючи їй руку.

— Андрію! Яка приємна зустріч! Я теж дуже рада тебе бачити! — щиро відповіла Віра.

Вони розговорилися, згадуючи студентські роки, спільних викладачів та кумедні історії. Андрій розповів про свою роботу, про свої наукові інтереси. Віра відчула приємне тепло від цієї несподіваної зустрічі зі старим другом.

— Ти теж виступаєш на цій конференції? — запитав Андрій.

— Так, у мене доповідь після обіду. А ти?

— І я. У сусідній секції. Можемо потім разом повечеряти, якщо ти будеш вільна?

Віра з радістю прийняла запрошення. Спілкування з Андрієм було легким та невимушеним, і вона відчула, що це саме те, що їй зараз потрібно.

Після обіду настав час її виступу. Віра піднялася на трибуну, відчуваючи легке хвилювання, але водночас впевненість у своїх знаннях. Вона чітко та змістовно виклала основні положення свого дослідження, впевнено відповідала на запитання аудиторії. Її доповідь викликала жваву дискусію та позитивні відгуки колег.

Після завершення секційного засідання до Віри підійшов літній професор, авторитетний у галузі психології особистості, і висловив своє захоплення її роботою. Це стало для Віри справжнім визнанням її наукових досягнень.

Увечері Віра зустрілася з Андрієм. Вони довго гуляли вечірнім Львовом, розмовляючи про все на світі. Андрій виявився чудовим співрозмовником, уважним та чуйним. Віра вперше за останні дні відчула, як тягар на її серці трохи зменшився. Вона розповіла Андрію про свій успішний захист, але не згадала про особисті проблеми.

Повертаючись до готелю, Віра відчувала приємну втому та легку надію. Перший день конференції виявився напрочуд насиченим та позитивним. Наукові дискусії, зустріч зі старим другом, визнання колег – усе це допомогло їй хоч ненадовго відволіктися від болю зради. Але вона знала, що після повернення до Києва їй доведеться зіткнутися з правдою та прийняти важливі рішення.

Другий день конференції розпочався для Віри з ранкової кави у затишній кав'ярні неподалік університету. Вона гортала програму, обираючи секції для відвідування. Її увагу привернула доповідь на тему "Психологічні механізми подолання сімейних конфліктів та стресу". Тема здавалася їй особливо актуальною в її нинішній ситуації, хоча вона й не планувала ділитися своїм особистим досвідом.

Доповідь виявилася напрочуд цікавою та змістовною. Віра уважно слухала, роблячи нотатки, і час від часу ловила себе на думці, що деякі з озвучених проблем та стратегій вона могла б застосувати у своєму житті. Після завершення доповіді Віра навіть взяла участь у короткій дискусії, поділившись своїми міркуваннями щодо впливу соціальної підтримки на подолання стресових ситуацій.

Під час обідньої перерви, стоячи в черзі за кавою, Віра почула знайомий голос, який кликав її по імені.

— Вірочко? Я не помилився?

Вона обернулася і побачила перед собою усміхнене обличчя Олега, ще одного її колишнього одногрупника. Олег був завжди енергійним та товариським, і Віра зраділа цій несподіваній зустрічі.

— Олеже! Яка несподіванка! Стільки років минуло! Як ти тут опинився? — вигукнула Віра, обіймаючи його.