Глава 1.

Промінь ранкового сонця обережно торкнувся повік Віри, змушуючи її розплющити очі. Сьогодні був особливий день – день захисту її докторської дисертації. Хвилювання миттєво охопило її, розганяючи залишки сну. Серце забилося частіше, в грудях стало трохи тісно.

Віра повільно підвелася з ліжка, відчуваючи приємну втому після безсонних ночей, проведених за роботою. Вона підійшла до вікна, вдихаючи свіже травневе повітря, спостерігаючи, як прокидається Київ. Місто жило своїм звичним ритмом, не підозрюючи про ту важливу подію, яка мала відбутися в житті однієї з його мешканок.

У ванній кімнаті Віра прийняла теплий душ. Струмені води змивали залишки тривоги, але хвилювання все одно не відступало. Вона дивилася на своє відображення в дзеркалі, намагаючись знайти в собі впевненість. Її очі видавали напругу, але водночас у них горіла рішучість.

Одягнувшись у строгий, але елегантний костюм, який підкреслював її жіночність та професіоналізм, Віра спустилася на кухню. Чашка міцної кави мала допомогти їй остаточно прокинутися та зібратися з думками. Сидячи за столом, вона переглядала тези своєї доповіді, подумки повторюючи ключові моменти.

Раптом пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв усміхнений кур'єр з величезним букетом білих магнолій – її улюблених квітів.

— Віра Петрівна? Це вам, — промовив кур'єр, вручаючи їй ароматний подарунок.

На листівці знайомим почерком було виведено: "Нашій розумниці та красуні! Нехай сьогодні тобі все вдасться! Ми в тебе віримо! З любов'ю, мама і тато."

Сльози зворушення забриніли на очах Віри. Вона міцно притиснула до себе ніжні квіти, вдихаючи їхній п'янкий аромат. Телефон задзвонив майже одразу. На екрані світився номер мами.

— Вірочко, сонечко! Квіти отримала? — схвильовано запитала мама.

— Мамочко! Вони чудові! Дякую вам! Мені так приємно! — голос Віри тремтів від емоцій.

— Ми знали, що ти будеш хвилюватися. Ці магнолії нехай принесуть тобі удачу. Ми з татом зараз думками з тобою. Ти така працьовита і талановита, у тебе обов'язково все вийде!

— Дякую, мамо. Ваша підтримка для мене дуже важлива. Я вас дуже люблю!

— І ми тебе, наша дорогенька! Тримайся, ми в тебе віримо! Зателефонуй нам після захисту, розкажеш, як усе пройшло.

Попрощавшись з батьками, Віра відчула прилив сил та впевненості. Їхня любов та віра були для неї найкращою підтримкою. Вона поставила магнолії у вазу, і їхній ніжний аромат наповнив кімнату.

Час невблаганно наближався до початку захисту. Віра ще раз переглянула свої записи, зробила кілька глибоких вдихів і вийшла з дому. До університету вона вирішила добиратися на таксі, щоб не хвилюватися через затори.

Біля будівлі університету її вже чекали схвильовані студенти та кілька колег. Вони підбадьорливо усміхалися, бажаючи успіху. Віра відчула їхню підтримку, і хвилювання трохи відступило.

У залі засідань спеціалізованої вченої ради панувала напружена атмосфера. Члени ради зайняли свої місця, готові заслухати її доповідь. Віра пройшла до трибуни, відчуваючи, як на неї спрямовані десятки уважних поглядів.

Зробивши глибокий вдих, вона почала свою доповідь. Її голос звучав впевнено та чітко, вона вільно оперувала матеріалом, відповідала на запитання членів ради. У залі панувала тиша, лише зрідка порушувана її голосом та запитаннями опонентів.

Час минув швидко. Ось вже прозвучали заключні слова, і голова ради оголосив перерву для прийняття рішення. Ці кілька хвилин очікування здалися Вірі вічністю.

Нарешті, її запросили знову до зали. Голова ради з усмішкою оголосив рішення – її дисертацію було успішно захищено. Зал вибухнув оплесками. Колеги та студенти кинулися вітати її, обіймати, дарувати квіти. Віра сяяла від щастя, відчуваючи неймовірне полегшення та гордість за свою працю.

Після завершення офіційної частини Віра зателефонувала Макару, поділилася радісною новиною та запропонувала відсвяткувати ввечері в "Comme Il Faut". Потім були дзвінки до Мар'яни та друзів, які також щиро привітали її та прийняли запрошення на святкування.

Вечір Віра провела в приємних клопотах, готуючись до святкового вечора. Вона обрала елегантну смарагдову сукню, зробила зачіску та макіяж. Вона була щаслива та сповнена передчуття чудового вечора.

Вечірнє святкування в елегантному "Comme Il Faut" зібрало найближчих друзів. Віра сяяла у своїй смарагдовій сукні, приймаючи щирі вітання. Макар був поруч, усміхнений та уважний, принаймні зовні. Пізніше приєдналася Мар'яна, її сестра, з теплими обіймами та невеликим подарунком.

Серед галасу святкування, коли Віра на мить відволіклася, щоб подякувати офіціанту, Макар та Мар'яна відійшли до сусіднього, більш затишного столика, схованого в півтіні. Їхня розмова, приглушена музикою та загальним гомоном, здавалася напруженою.

— Макаре, ну скільки ще ми будемо це тягнути? Сьогодні її тріумф... аж нудить від цього лицемірства, — прошипіла Мар'яна, її голос був сповнений роздратування.

— Ти ж розумієш, зараз не час. Не псуй все, — відповів Макар, озираючись на Віру. Його усмішка для неї миттєво зникла, щоб знову з'явитися, коли вона повернула погляд.

— Не псуй? Та я вже чекаю не знаю скільки! Ти обіцяв, що після її цього "важливого дня" ми все їй розкажемо! Я не хочу більше бути твоєю потаємною розвагою!