Розділ 1

Софі була тихою дівчиною. Вона завжди залишалася на периферії в класі, не привертала до себе уваги і намагалася не бути в центрі. Проте в її серці ховалися глибокі рани, про які ніхто не знав. Усі думали, що вона просто закрита, але насправді вона була порожньою всередині — від того, що втратила найдорожче. Мати. Мати була її всім. Вона була її другом, наставником, людиною, яка завжди підтримувала, навіть коли весь світ проти тебе. Мати була її світлом, що вказувало шлях, її захистом у темні часи. Але цього світла більше не було.

Коли матір не стало, Софі була зовсім сама. Весь світ став не таким, яким вона його знала. Її батько, чоловік, який колись був її героєм, перетворився на іншу людину. Він став пити, намагаючись заглушити біль втрати. Але замість того, щоб підтримати свою доньку, він став усе більш байдужим до неї, і це ранило її ще більше. Він почав приходити додому п’яним, з порожнім поглядом, не помічаючи ні її, ні того, що відбувається навколо.

Все погіршувалося, коли мати не була поруч. Її батько віддав перевагу алкоголю і занедбав все, що колись йому було важливим. Він забув, що його донька була людиною, яка потребує уваги, захисту, підтримки. А Софі відчувала це більше, ніж будь-хто інший. Її світ потемнів, і ніхто не був здатний це виправити.

Тоді на порозі їхнього дому з’явилася вона — мачуха. Мачуха, яка принесла із собою ще більше холоду. Вона була високою, суворою жінкою з пронизливими очима, ніби вона могла побачити в кожному твоєму русі найглибші таємниці. І хоча вона була чітко визначена своєю роллю — дружина її батька, вона стала чужою для Софі. Їй не було місця в її житті. І все це, разом із холодом, який вона принесла, змусило Софі почати відчувати себе ще більш самотньою.

І, незважаючи на це все, Софі намагалася триматися. Вона навчалася, не даючи своїм почуттям перевести її в інший світ. Вона все ще намагалася триматися разом, спостерігала за тим, як її батько поступово віддаляється, і розуміла, що вже нічого не можна змінити. Софі була змушена знайти спосіб вижити в цьому світі, що обрушився на неї, і почала переконувати себе, що, можливо, прийшов час змінити свою долю.

В один з вечорів, коли її батько був знову п’яний, а мачуха зайнята своїми справами, Софі зайшла до їхнього старого сейфа, в якому лежали різні речі, що зберігалися від її батьків. Вона пам’ятала, як її мати завжди говорила про важливість збереження документів. Зараз це виглядало як єдиний шанс знайти якусь відповідь. І вона знайшла її.

Софі витягла карту банківського рахунку і кілька документів. В її серці щось застрягло, бо зрозуміла — це її шанс. Вона не могла залишатися тут більше. Вона була готова піти. Піти туди, де, можливо, знайде хоча б частину того спокою, який їй так не вистачало.

Вона поклала карту в кишеню і тихо залишила будинок. Софі відчула полегшення, коли двері за нею зачинялися. Вона вирушила до Лондона. Туди, де її бабуся — Круела, жила в старому будинку, і хоч цей дім не був найкращим місцем на землі, але це було її єдиним місцем, де вона могла знайти захист і почати нове життя.

Лондон зустрів Софі холодним вітром, великими вулицями, що, здавалось, ніколи не спали. Її бабуся жила в старому районі на околиці, далеко від розкішних вулиць міста. Тут все було іншим: не було розкоші, але була інша краса — проста та реальна, без зайвих прикрас.

Круела не задавала запитань, коли Софі з’явилася у її дверях. Вона не була теплою, але й не була холодною. Вона була сильною. І саме це Софі найбільше потребувала. Бабуся одразу поставила її на ноги, змусивши прийняти рішення, що стало важливим кроком для дівчини: вона повинна була почати самостійне життя.

Але Лондон був і містом можливостей, і містом випробувань. Софі довелося пристосуватися. Вона почала працювати в кафе, потроху знаходила друзів, почала відкривати для себе новий світ. Але все одно вона не могла забути, що залишила позаду — родину, свою матір, батька, що занурився в пити, і мачуху, яка стала чужою.

Кожного вечора, коли Софі лягала спати, її думки поверталися назад. Вона сумувала за часами, коли все було простим і зрозумілим. І навіть тепер, коли вона була далеко від усього цього, вона відчувала біль втрати.

Софі не знала, що чекає на неї завтра, але вона була готова до нових викликів. Вона більше не була тією дівчиною, що боялася змін і прагнула до того, щоб усе залишалося незмінним. Вона почала розуміти, що не можна змусити час повернутися, не можна відновити втрачене, але можна почати знову. І хоч цей шлях був важким, він був єдиним, який залишався для неї.

Так минали місяці. Софі відчувала, як її життя потроху змінюється. Вона зустрічала нових людей, і хоча їй було важко розмовляти про своє минуле, вона все більше почала вірити в себе.

Круела була поруч, хоча й не підтримувала її на кожному кроці, але вона дозволяла Софі робити свої помилки. І інколи це було важливо — дати людині можливість вирішувати, як їй жити, навіть якщо це не завжди веде до найкращого результату.

Софі не знала, що чекає на неї в майбутньому, але вже зараз розуміла: вона більше не була тим малим дитям, що залежить від батьків і родини. Вона була здатна бути сильною і незалежною, готовою зустріти всі виклики, які могла принести її доля.

Проснулася я від сонячних променів, які заглядали до мене через вікно. Хтось постукав мені в двері. Я проснулася, бо трохи перелякалася, мене зараз турбували мої сни. Кожен раз мені снилося одне й те саме: туман і голос, який з нього лунав.

— Сонечко, просинайся, сніданок вже готовий, — лунав із-за дверей голос Круели.

— Так, я зараз одягнуся і вийду.

— Добре, буду чекати тебе на кухні.

Софі не розбирала речей і мусила шукати в валізі свою одежу, а це було не легко. Одягнула вона сині джинси і чорну коротку кофту, заплела волосся в хвостик. Зібравшись, дівчина відімкнула двері і, відкривши їх, почала озиратися. В її очі впадало, що в будинку було багато кімнат. Вона не звертала увагу на розмір будівлі вчора, бо була дуже стомлена. Спускаючись білими сходами, вона прийшла на кухню. За столом сиділа бабуся, яка чекала свою внучку.