Глава 44

Суперечка між імператором Адеонісом Сонцеликим та верховним ченцем Сірого Гніздів'я тривала вже майже годину.

- Це не можна зарахувати як перемогу Горо Дорея. Це перемога не чесна, - очі його виблискували гнівом - Лише підступністю та обманом Горо Дорей зміг перемогти. Не можна нападати на противника під час переговорів – це правило всім відоме.

- Він не порушив жодного правила бою, - відповів Адеоніс Сонцеликий. - Жодного правила, яке ти встановив. Він воював з трьома і не використовував під час бою своєї магії. Він бився у коларі. Усі твої вимоги були виконані. Всі до єдиної. 

Але верховний чернець не бажав визнавати себе переможеним у цій суперечці. Він твердо стояв на своєму і не хотів зрушити з місця ні на дюйм – він не хотів втрачати трьох магіків. На його боці була сила, а на боці імператора лише відлуння влади, яку він мав у Сонячному Граї. Але навіть це відлуння мало таку силу, з якою треба було рахуватись.

- Нехай долю нашої суперечки вирішить останній бій. Бій дівчини магіка, -  нарешті сказав Хелівейріс, глянувши на імператора з-під насуплених брів. -  Якщо вона зможе вбити свого суперника - то сама вона й інші магіки лишаться тут, в Меджилі, під твоєю протекцією. Якщо ж програє бій, то всі магіки відправляться туди, де їм і належно бути - в Сірий монастир. 

- І вважай, - проговорив Хелівейріс випереджаючи заперечення Адеоніса, що вже готові були злетіти з його уст. - Це моє останнє слово. Остання поступка.  І нехай ніхто не говорить, що сірі монахи не шанують справедливість.

Імператору  Адеонісу довелося згодитись на такі умови. Це був шанс для нього, нехай і невеликий. Він знав, що Руен непогано володіє мечем. Однак вона лише дівчина-підліток. Їй було далеко до дорослих досвідчених воїнів Хеліверіса. 

З тривожним серцем імператор Східнозем'я дивився, як Руен вивели у центр кола та зняли з неї кайданки. Мешканці Меджилу, залишки почту імператора та його найближчі радники, ченці Гніздів'я та Хелівейріс - всі принишкли. Всі погляди були прикуті до тої, чия перемога чи поразка мали вирішити суперечку двох правителів та долю магіків.

Один з монахів вийшов в центр майданчика та вручив Руен меча. Вона міцно стиснула його в долоні. Серце билося, ніби шалене, а в роті пересохло. Це було надто важким тягарем відповідальності для підлітка.

Руен зібралась. Це двобій - просто поєдинок, як і сотні інших, в яких вона билась під час тренувань. Ось тільки зараз все її життя та життя інших залежали від цього бою.

Руен переклала меч у ліву руку і витерла об стегно спітнілу долоню. 

Потім стиснула його міцніше, повна рішучості гідно зустріти суперника, ким би він не був. Битися до останнього подиху та перемогти за будь-яку ціну. 

Тепер слово було за верховним монахом. Він мав обрати суперника для Руен. 

Хелівейріс передав посох одному з ченців і склав руки на грудях. Він сам хоче битися з Руен, з подивом зрозуміли зібранці. Але ні.

Очі Хелівейріса ковзнули по сірих ченцях, що стояли поблизу. Потім по інших, тих що лишались там позаду стримувати драконів. 

І тут Адеоніс Сонцеликий здогадався. Дракон. Хелівейріс бажає, аби Руен билася з драконом...

Недобра посмішка ковзнула по обличчю верховного ченця, і серце імператора опустилось. Нікому не до снаги вбити крилату смертоносну тварюку, що дихає вогнем.

- Нехай суперником дівчині магіку у цьому поєдинку стане,  - пролунав голос Хеліверіса в цілковитій тиші, - старший учень Горо Дорея.

Адеоніс здивувався та водночас зрадів - Дарге майже втратив руку в бою - вона була скута тугим лубком і примотана до тіла. Його сильно побив натовп, коли він намагався захистити Руен. Він лиш кілька хвилин, як прийшов до тями й тепер був слабким і кволим. Перемогти його не важко було б навіть дитині.

У своєму здивуванні імператор не помітив, як здригнулася і зблідла Руен.

Хеллівейрис був далеко не дурний. А ще він був напрочуд проникливим. Від його райдужних очей не сховалося те, чого не помітив імператор Адеоніс Сонцеликий.

Дарге вивели у центр. Йому, так само як Руен, дали меча. 

Хелівейріс ще раз озвучив умови поєдинку: для того, щоб звільнити інших, Руен мала вбити свого суперника. Вбити Дарге. 

Хеллівейрис подав знак до бою.

Дарґе стояв навпроти, похитуючись.  Руен з жахом дивилась на його скривавлене брудне обличчя. 

А потім Дарге усміхнувся і підбадьорливо кивнув їй. Руен добре зрозуміла його, Дарге хоче, щоб вона зробила це. Щоб убила його та врятувала себе та інших. Це було раціонально. Це було правильно. 

Руен дивилася на побитого і пораненого Дарге, і губи її тремтіли. В голові пульсувала думка: вона має вбити Дарґе.

Але хіба життя в монастирі не гірше за смерть? Хіба вона не зробить йому добру послугу, позбавивши від такої участі. 

Ось він стоїть перед нею. Дивиться на неї, посміхаючись розбитими губами. Він і не думає чинити опір. Це не бій, а страта. А вона, Руен, має стати катом.

Але це має статися. Вона мусить взяти на себе цей тягар відповідальності та вічної провини. Вона не дозволить сірим ченцям знущатися з нього. Краще самій вбити його. Витерши рукавом сльози, Руен занесла над головою меча.

Меч вискнув розсікаючи повітря – скільки разів їй доведеться пошкодувати про своє рішення? - меч, зблиснувши, полетів униз і уткнувся вістрям між плитками брусчатки.

І Руен впала навколішки на бруківку, закриваючи обличчя руками. Визнаючи себе переможеною.

****

Чорні тіні драконів, схожі на зграю страхітливих потворних птахів танули в повітрі. Вони залишили після себе смерть та руйнування. Городяни повільно розходилися. Старий замок, осиротілий без своїх похмурих мешканців, сірів у напівтемряві сутінків.

Імператор Адеоніс Сонцеликий та його спадкоємець збиралися в далеку дорогу. Вони поверталися назад до Сонячного Граю переможені, з пошарпаними й сильно поріділими рядами почту та охорони. Ерсей ще раз обернувся на чорні крапки, що на них вдалині перетворилися дракони. Він знав - це ще не кінець. Він знайде спосіб вирвати з кігтів сірих ченців Руен, дівчину магіка. Її сила ще послужить йому, коли настане час і він посяде трон та стане імператором Східнозем'я.