Глава 43

Посеред круглого майданчика, який звільнили для бою, стояли, заклавши руки за спини, троє монахів. Очі їхні, що спочатку грали всіма кольорами веселки, тепер світились помаранчевим, як у готових до бою магіків. Татуювання на голих черепах, та плечах світились, набравши густого синього забарвлення.

Горо Дорея, закутого в кайданки, вивели в центр кола. Його змусили опуститися на коліна. Один з монахів розірвав комір його туніки, звільняючи шию.

 А потім на правителя Меджилу одягли стримувальний колар. Його вістря клацнули, замикаючи всередині магію, і зелені очі Дорея відразу пофарбувалися чорним. Від них по щоках розійшлися чорні зигзаги. Чим сильніший маг, тим нестерпніша для нього дія колару. 

Дорей стиснув зуби і зусиллям волі поборов біль, що розлилася пекучою отрутою по тілі. З носа пішла густа темна кров. Дорей ледь утримав стогін - він був незвичний до мук колару. Зараз він міг на власній шкірі відчути те, до чого за довгі місяці вже звикли його учні.

Дорей не без зусиль звівся на ноги. Мимоволі він схопився руками за горло. Дихати було важко, все навколо зайшлося в дикому танці. 

Один із помічників Хелівейріса простягнув Дорею меча. Але той не відразу зміг узяти його. Довелося зібрати в купу всі свої сили. 

Він закляк у центрі кола, спираючись на меча, мов на палицю, щоб не впасти.

Учні Дорея в зневірі дивилися на свого вчителя. Їм здавалося, ніби світ перевернувся з ніг на голову. Той, хто був їхнім вчителем і господарем, хто керував їхніми долями й жорстоко карав за найменшу провину, зараз стояв слабкий та принижений. З коларом на шиї, який перетворював його з володаря на безправного раба. На річ.

За знаком Хелівейріса монахи підступили до Дорея. У повітрі зблиснули оголені леза. Сині іскорки магії мерехтіли на їх вістрях.

Один з монахів перший наблизився та замахнувся мечем. Його лезо розсікло повітря та полетіло в груди Дорея, що все ще стояв з опущеною головою, згорбившись, мов старець. Руен закрила обличчя руками - вона не хотіла дивитися на безславні останні секунди життя того, кого досі ненавиділа всіма фібрами своєї душі.

Але Дорей встиг відхилитися від меча. Він незграбно впав на землю. Меч пролетів в кількох міліметрах від нього. Монах враз перегрупувався та ще раз замахнувся, аби добити суперника. Інші двоє монахів застигли позаду, даючи змогу побратиму завершити справу. 

 Меч монаха, подовжений і розширений магічним полем,  пролетів шаровою блискавкою в повітрі, і встромився туди, де щойно була голова Дорея. 

Той відкотився вбік в останню секунду. Він все відкочувався і відкочувався, намагаючись ухилятись від меча та міріад синіх іскор, що сипались з нього, обпікаючи обличчя та оголені руки. 

А потім, не підводячись з землі, Дорей зробив складний маневр мечем та стрімкий випад. Вістря меча простромило живіт монаха. Дорей зробив різкий рух знизу вгору і розпоров йому живіт до самої грудини. Тельбухи, криваві та паруючі, впали біля ніг монаха. Той дивився перед собою розширеними очима, в яких згасала магія разом з життям. 

Дорей, страшний, ніби сама смерть, з очима, повними темряви і чорними прожилками, що густо вкрили обличчя, підвівся на ноги. Двоє монахів, розлючені через втрату побратима, кинулися на нього.

Тінь Дорея металася серед сірих плащів, мов чорна блискавка. Він вже опанував себе і тепер майстерно відбивав атаки. Його гнучке тіло рухалося, наче в химерному танці. Він ухилявся, перекочувався і відбивав кинуті в нього блискавки та подовжені магією мечі.

Вчасно присівши, Дорей ухилився від чергового випаду. Його меч зі свистом пронісся низько понад землею. Нога одного з ченців, відсічена трохи вище ступні покотилась по долівці.

 Монах упав, корчачись на землі. З його горла виривалися крики, що не мали нічого спільного з людськими. Але в наступну мить за знаком Хелівейріса його муки припинили одним коротким ударом у горло. Каліки були без потреби в Сірому Гніздів'ї.

Останній суперник Дорея тепер тримався обережніше. Він не намагався атакувати сходу, як перше, а кружляв навколо Дорея, роблячи обманні маневри.

Суперник у Дорея лишився лише один, але й сили його закінчувалися. Чорні прожилки  розповзлися від очей по обличчю, ніби змії, аж до самої шиї. Він був схожим на демона безодні.

Під хвилею емоцій, що охопили в бою, сила розросталася і душила зсередини, намагаючись знайти вихід. 

Дорей спіткнувся. Червона імла застилала очі. Він пропустив кілька ударів. Зараз він був лише людиною. Його позбавили головної переваги – магії. Не просто позбавили, направили її силу проти нього ж самого. 

Ухиляючись від синьої блискавки, що злетіла з долоні монаха, Дорей ще раз затнувся й цього разу не втримав рівноваги. Меч випав із його руки. Монах притьмом підхопив його і з силою ударив собі об коліно, ламаючи навпіл.

Тепер Дорей лишився без зброї. Монах підступав все ближче, вимахуючи мечем і випускаючи сині блискавки магії.

Дорей ухилявся та кружляв. Він був виснажений, останні сили залишали його. 

Дорей безпорадно озирнувся. Беззбройний, він почував себе як голий перед по вінця зарядженим магією озброєним суперником. Він відступав. Бій був програний. Без меча не перемогти. І не вижити.

Всі це бачили й затамувавши подих чекали кінця. Бачив це і Хелівейріс. Він підняв руку, зупиняючи поєдинок. 

Монах опустив меча.

— Я можу зберегти тобі життя, хоч ти того й не вартий, — сказав верховний монах, звертаючись до Дорея. - Якщо ти зараз визнаєш себе переможеним, якщо погодишся служити чернецтву і принесеш клятву імені, я подарую тобі життя.

Принести клятву імені - означало одне - назавжди стати покірним рабом Хелівейріса. Не мати власної волі й у всьому коритися його слову. Він зможе розпоряджатися ним як річчю так, як досі розпоряджався сам Дорей своїми учнями.

Дорей прибрав з обличчя мокрі від поту чорні пасма, і глянув на верховного монаха страшними зачорненими без просвіту очима. Він нічого не казав. Просто стояв та слухав.