Глава 42

- Владою даною мені Творцем та Сонцем я наказую вам зупинитись! - проговорив імператор зовсім неголосно. Але слова ті змусили усіх сімох монахів спинитись та повернутись до того, хто говорив. 

- Імператор Східнозем'я Адеоніс Сонцеликий, - проговорив верховний монах, примружившись. -  Не чекав побачити тебе тут, у цьому забутому демонами місці. 

- Так само як і я не очікував побачити тебе і твоїх людей, що безчинствують на моїх землях.

-  Я не хотів цього. Але довелося застосувати силу, - сказав монах. - Ми прийшли повернути магіків. Та покарати тих, хто їх укривав. Бачу тепер, хто за цим стоїть. Мені доповідали, але я не вірив. Не вірив, що імператор Східнозем'я опуститься до того, щоб порушити один з основоположних законів мирного співіснування монастиря та імперіїї. 

-  І ти кажеш мені про закони, Хейліверісе? – сказав Адеоніс, повівши підборіддям. - Ти, хто потай нарощує магічну міць, кажеш мені про порушення законів? Ти проводиш незаконні експерименти на людях та тваринах, намагаєшся вживити в них магію і повністю підкорити своїй волі. Чи це не є повним зневаженням законів ухвалених імперією та монастирем?

У словах Адеоніса Сонцеликого була правда. Але це була дуже слабка правда, бо у Хейліверіса були дракони та бойові монахи по вінця заряджені магією.

 Верховний монах говорив з позиції сили й тому правда, похитнувшись, піднялася на шальці терезів вгору. Сила завжди переважає правду і це було зрозуміло навіть неосвіченим меджильцям. 

  Імператор Східнозем'я дивився верховному ченцю в його райдужні схожі на два магічні кристали очі. Їхні погляди схльоснулися та, здавалось, що  повітря між ними наелектризувалось.

Хейлівейріс перервав мовчання.

- Навіщо ти наказав викрасти пташеня з Гніздів'я? - запитав Хейлівейріс. - Що планував робити з ним?

- Ніхто не викрадав вашого магіка, - сказав імператор. - Він сам утік від вас. Ви не встежили за ним та наразили на небезпеку поселення на моїх землях. Мої люди мусили діяти, аби захистити їх. Пташеня більше не належало вам, коли його знайшли в лісі. На ньому не було колару. І знак монастиря більше не світився на його шкірі.

- Я знаю, що у тебе є поплічник, який володіє незаконною магією. Це він заглушив світло тавра, аби ми не змогли знайти магіка. - Сказав Хелівейріс. -  Ось він! Можеш подивитись на нього востаннє.

Імператор подивився туди, де двоє ченців у сірих плащах тримали Дорея. Його руки й ноги були сковані ланцюгами з чорного металу, що нейтралізував магію.

- Йому вдалося уникнути монастиря. Він якимось дивом навчився приборкувати та використовувати свою магію. Я бачив це, там, у лісі. А ще він навчає цього інших магіків, - сказав монах. -  Але, гадаю, тобі про це відомо. Він порушує рівновагу і суперечить законам світобудови. Він – зайва змінна у рівнянні. Його не має бути.

- Світ породжує те, що необхідно для його існування, світ породжує протилежності, які обумовлюють одна одну, взаємопроникають та взаємодіють. Старе може стати новим, а нове старим. Все може перетворитися на щось інше, на свою протилежність. - сказав Адеоніс Сонцеликий цитуючи «Закон Світобудови» написаний поважними мужами імперії разом із сірими ченцями.

Хелівейріс насупився. Приведена ним цитата била в саме яблучко. Чи їм цього не розуміти? Їм, котрі спочатку викорінювали магію всіма доступними методами. Саме вони відловлювали та заживо спалювали на вогні тих, кому не пощастило народитись магіками.

Сірі монахи відділились від інших людей. Сховались від усього світу в Сірому Монастирі. Вони завжди гордилися тим, що мали чисту кров, адже в їх сім'ях не було виродків аж до дванадцятого коліна. Вони вважали себе чистою расою.  

А потім вони навчилися отримувати  користь від магії. Вони спотворили свої тіла, насильно вживляючи в них магію. 

Ченці завжди були непіддатливими до магії. Вони були як монолітні плити, в які не могла проникнути навіть найменша її іскорка. А тепер – за допомогою експериментів, вони стали її носіями.

Звичайно, магія не народжувалася всередині них. Для її акумуляції та відновлення вони використовували енергію природжених магіків. Але то була лиш нескінченно мала доля тої сили, котрою володів магік. 

Сірі ченці були набагато слабші в магічному сенсі. Але їх магія не брала початок з емоцій, не змішувалась з ними. Вони могли використовувати її з холодним розумом, а відтак ефективніше. Монахи стали істотами, що паразитують на магіках. Вони всотували та живились їхньою силою.

- Ти повинен був повернути пташеня, як тільки побачив знак сонця у нього на ключиці, - сказав верховний чернець.

  - Так, - погодився Адеоніс. - Мав, так само як і ви повинні були не випускати пташенят за межі Гніздів'я. Це ваш обов'язок перед імперією. Повинність, яку ви порушили.

— За кілька століть існування Монастиря жоден магік не втік з нього, — відповів верховний чернець. - То ж не тобі дорікати нам у недбалості.

- Це правда, - знову погодився Адеоніс. -  Магіки ніколи не втікали з Гніздів'я. Так само як ніколи не було такого, аби магік міг опанувати свою магію. Або щоб магія зародилася в дівчині...

Після цих слів повисла мертва мовчанка.

Ерсей потай глянув на імператора, не в змозі приховати подиву.

Адеоніс відповів йому ледь помітною посмішкою. Не настільки ти хитрий і розумний, щоб обвести мене навкруг пальця – говорила ця посмішка.

- Світ народжує те, що йому необхідно для його існування, - повторив імператор. - Здається, саме ти вніс цю сентенцію до загального зводу буття.

Це була правда. Коли писався закон, саме Хелівейріс, тоді ще молодий та амбітний юнак, вніс цю поправку. Вніс для того, щоб убезпечити існування сірих ченців. 

Розрахунок Адеоніса був правильний - адже Хелівейріс не міг зректися власних слів. Не при людях, що не забаряться розповсюдити поголос про те, що слово верховного монаха нічого не варте. І особливо не при підлеглих йому монахах, що стояли з незворушними обличчями.