Глава 38

Втрати підраховували вже у замку. З усього загону повернулося лише третина. І ті були в жалюгідному стані. З усіх клевритів Ерсея залишився живим лише Валліс, що все ще відлежувався в ліжку після нападу псів лорда Дорея. Сам же Ерсей мав кілька поранень  та обпечене вогнем обличчя.

З учнів Дорея більш-менш цілим повернувся лише Рамар. Вітор залишився лежати там у лісі. Полум'я дракона спалило його живцем, Рамар так і не зміг погасити полум'я. Дарґе втратив багато крові, і ледве тримався на ногах від слабкості. Рука його була на перев'язі, замотана в тугий лубок. А Руен все ще була без свідомості. Вона впала в забуття, віддавши всю магічну енергію разом із життєвою силою.

Але заліковувати рани та оплакувати загиблих було ніколи. Як тільки опинилися в замку, відразу почали зміцнювати стіни фортеці та озброювати людей на випадок, якщо летючі тварі, що лишилися живими після вибуху нападуть на замок. 

Тут були й мешканці Меджилу. Вони попросили притулку у замку, адже після  нальотів драконів від Меджила мало що лишилось. Їм ніде було ховатись від летючих чудовиськ. Тварини спалили більшість будинків і жителям, які ще вціліли, залишалося або гинути або проситися під захист замку ненависного їм лорда. І ось Варгош та Кумбар разом з усіма стояли на високих драбинах, зміцнюючи стіни фортеці.

Робота кипіла. Звідусіль долинали стукіт, брязкіт металу, квапливі розпорядження й метушня. Обличчя в усіх були зосереджені. На них застиг вираз тривоги. Здається над замком згустилися чорні хмари. Ось-ось розверзнуться небеса, загримить грім та залютує буря.

Імператор разом із Дореєм та Ерсеєм керували роботами. Іти за межі замку було небезпечно - і Адеоніс Сонцеликий відкинув думку вирушати у зворотний шлях. 

Натомість він послав гінців до Сонячного Граю. Він передав письмове повідомлення четвертому і п'ятому та шостому спадкоємцям, аби вони якомога скоріше зібрали військо, озброїлися мечами й кристалами та висувалися їм на підмогу. Першим трьом спадкоємцям імператор не довіряв - адже ті були надто близько до трону і їм було вигідно, щоб батька спіткала передчасна смерть.

На сторожових вежах фортечної стіни стояли вартові, готові в будь-який момент ударити на сполох, як тільки на горизонті з'являться чорні силуети драконів.

  Як тільки на землю спустилися перші сутінки, всі, від малого до великого, зібралися в замку. Дубові віконниці було наглухо зачинено, а двері замкнено на всі засуви.

Жінок та дітей, а також поранених відправили до величезного підземного бункера, що був збудований та укріплений каменем та металом. Це було дивне зборище - прекрасні витончені танцівниці в шовках і коштовностях змішалися з одягненими в сірі полотняні сорочки простолюдинками, до яких, ніби злякані звірята, тулилися їхні замурзані діти.

Серед тих, хто ховався в бункері була і Руен. Вона нарешті прийшла до тями і  тепер сиділа на одній з лавок, похитуючись від слабкості. Вона відчувала себе наче з дикого похмілля: її нудило, а в голові стукав металевий молот. 

Дорей наказав одній з жінок доглянути за нею і дивитися, щоб у глечику її завжди була вода. Колар знову був на ній. Але це було лише обережністю. Потрібен був час, щоб магія відновилася знову. На це піде не менше кількох діб. Принаймні, так вважав Дорей.

Всю ніч її лихоманило. Мучила невимовна спрага. Всотий раз Руен прокинулась тієї ночі. І відразу турботливі руки добросердої містянки піднесли їй чашу з холодною водою. 

Руен осушила її до дна. Відкинувшись на холодну стіну підвалу, вона раптом побачила дівчину, що сиділа на лавці навпроти. Вона була молода й надзвичайно вродлива. Арфістка. Вона забилася в куточок, обхопивши коліна руками, і невідривно дивилась на Руен поглядом, в якому гніздилось безумство. 

Її чорне важке волосся сплуталося й спадало на змарніле обличчя. Серце Руен защеміло від жалю. Їй не вдалося врятувати дівчину. Всередині здригнувся і заворушився звір ненависті до імператора й усіх подібних до нього. Руен знову лягла на канапу та відвернулася до стіни. Несила було дивитись на бідолашну дівчину. Але навіть заплющивши очі вона бачила перед собою змарніле обличчя арфістки та вселенську тугу в її погляді. 

А за стінами замку продовжувались приготування. Усі чоловіки, що були здатні тримати в руках зброю, зайняли позиції, готові битися з крилатими тварюками.

Вони стояли на варті до самого ранку.  Але ніч минула, і ніщо не порушило її безтурботної тиші. А вранці разом із нічною темрявою спала й напруга. Дозорців на вежі змінили інші, і вони пішли відсипатися до замку, звідки  уже несміливо почали виходити його різношерсті мешканці.

День теж минув спокійно. 

Надвечір, коли сонце повисло над обрієм, Руен, усамітнено сиділа на галявині біля озера. Ще недавно порожня посудина почала наповнюватися. Енергія оновлена як молоде вино знову заворушилася в ній. Її підігрівало горе. Руен і не підозрювала, що так сильно сумуватиме через смерть Вітора. Він був її ворогом. І вона часто в душі бажала йому найгіршого. 

І ось тепер, коли Вітора не стало - всередині у неї саднило, ніби вона втратила одного з братів. На Рамара було несила дивитись. Він був сам не свій: весь почорнів від туги, ні з ким не хотів розмовляти.

Щодо Дарге, то важко було щось зрозуміти. Його обличчя завжди було маскою за якою неможливобуло прочитати емоцій. Але Руен була впевнена - він теж по своєму і не менше за Рамара переживає втрату.

Передвечірню тишу порушили кроки. 

Ерсей підійшов і спинився неподалік від Руен. Її тонка фігура в чорному одязі промальовувалась на тлі червоного відбитого в озері заходу сонця.

- Руен? - сказав до неї Ерсей. - Так тебе здається звати.

  Руен підняла на Ерсея чорні без просвіту очі. На ній була легка чорна сорочка без коміра та такі ж чорні штани.  Всі вже знали про магічну сутність Дорея та його учнів, і носити високий комір  було без потреби.

Руен піднялася з ніг, але не схилила голову перед восьмим спадкоємцем. Лиш мовчки чекала, що він скаже.