Глава 37

Вони все ще намагалися відбивати атаки. Простір наповнювали запах гару та диму, передсмертні крики поранених, жар вогню та рев крилатих ящерів. Вони шугали в повітрі величезними жаскими тінями, освітлені вогненними спалахами.

  Відхід під градом ударів тривав уже дві години поспіль. Бій та повільний відступ у бік замку. На третій годині стіни купола стали тьмяніти, й смужки диму почали потрапляти всередину крізь щілини.

Руен піднявши руки над головою, так само як інші, вплітала нитки енергії в стіни купола, що вже починали тьмяніти та йти брижами. Обидва кристали на її шиї були майже порожні. За кілька кроків від неї знаходився Ерсей. Його сагайдак зі стрілами спорожнів і тепер він направив залишки енергії кристалів на підтримку купола.

Воїни всередині куполу, втомлені та мокрі від жару полум'я, яке раз за разом вдаряло по його стінах  почали втрачати надію. Кожному було ясно -  їм не дістатись замку перш ніж вичерпається сила останнього кристала. Вони загинуть. Магічні стіни купола ось-ось зваляться і вони засмажаться живцем у вогні драконів. Надії вижити не лишалося. Усі це розуміли.

Розумів це і Дорей.

Він прийняв рішення. Ні, скоріше в нього не було вибору.

Дорей відняв  долоні, що струменіли синіми розрядами, від купола і стіни його здригнулися. Накульгуючи на ліву ногу, він підійшов до Руен. Знявши з її шиї майже порожні кристали, віддав їх комусь із воїнів, що стояли поблизу.

- Мантра, Руен, - сказав він, впечатуючи погляд своїх зелених очей їй у нутро. Голос його був надтріснутий від спраги, а губи запеклися й почорніли.  - Пам'ятай сила в тобі, а не ти в ній. Вона твоє творіння. Частина тебе. Тримай її міцно.

Дорей стиснув руку в кулак, ніби хотів показати, як саме вона повинна тримати силу. Руен кивнула у відповідь, хоча  була певна, що не зможе впоратися з силою стократно посиленою страхом, болем та розпачем.

Так само Дорей  вчинив і з кристалами інших учнів. В хаосі ніхто не помітив, що їхні кристали анітрохи не розрядилися за весь час сутички. Дорей разом з усіма своїми учнями розімкнули коло і виступили за його межі.

Руен відчула, як з шиї її  ковзнув колар і, ніби звільнений з клітки звір, в ній закипіла і завирувала магія. Вона накопичувалась в ній вже так довго. За час перебування в замку імператора Дорей жодного разу не знімав з неї колар.

І от тепер сила переповнила її до країв. Руен відчула пекельний жар всередині, як це завжди бувало перед неконтрольованим викидом магії.

Ні, ні! Будь ласка, тільки не зараз!

Якщо вона випустить її, якщо допустить неконтрольований вибух - загинуть насамперед ті, хто знаходиться поряд з нею: Дарге, Рамар, Вітор... 

 Кола пішли перед очима Руен. Вона стиснула в кулак всю свою волю, намагаючись приборкати й направити дику збунтовану силу. Потрібно було зібрати її докупи. Сформувати у сферу й спрямувати проти крилатих тварюк.

Обличчя Руен стало червоним, очі налилися помаранчевим світлом, а з носа двома цівками потекла кров.

 «Сила у мені, а не я в ній.  Я породила її, вона частина мене. Я наказую, а вона підкоряється», - все повторювала і повторювала Руен, не помічаючи, що слова вже давно перетворилися на пронизливий крик.

Але збунтована магія не бажала підкорятись. Вона вирувала й хотіла вирватись назовні безконтрольною дикою стихією. Зруйнувати, спалити все на своєму шляху...

Ну ж бо! Давай! Будь ласка! Невже в неї не вийде? Невже вона підведе всіх? Підведе Дарге... 

 Руен змовкла і впала на коліна. Ліворуч і праворуч від неї палахкотіли сині згустки магії, спрямованої з долонь її товаришів та Дорея  у тварюк, що біснувались в повітрі. Вони перемежувалися з вогненними потоками, якими їх щедро поливали дракони. Спалахували сині щити і полум'я розбивалося об них, розліталося вусібіч іскрами та жаром.

Дарге запускав одну сферу енергії за іншою. Руен мов у тумані бачила як одна з них знесла череп дракона. Його обезголовлена туша звалилася і ще деякий час тіпалась в судомах на землі. Дорей закрутив вогняну спіраль, і ящір, що летів  розкритою пащею у бік Вітора, закрутився дзиґою в повітрі.

В цей час Купол позаду них зі дзвоном вибухнув і розсипався на тисячі уламків. Ті, хто ховався в ньому в паніці кинулись бігти. Летючі тварюки стали поливати їх вогнем з новою силою.

Руен бачила як гинуть її товариші та нічого не могла вдіяти. Вона корчилася на землі, і на губах її застигла кривава піна. Вона бачила, як потік вогню накрив Вітора. Він спалахнув, наче свічка, і вона почула його передсмертний крик.

Рамар кинувся до нього, намагаючись збити з язики полум'я, й відразу сам потрапив у потік вогню.

Один із драконів, пролітаючи повз, різонув гострим, ніби бритва ножа крилом по Дарге. Той не встиг ухилитися, і його права рука відтята біля самого плеча повисла бовтаючись на одному клаптику шкіри. З неї густим чорним струменем потекла кров. 

Дарге похитнувся зробив кілька непевних кроків назад. Але зусиллям волі подолав млість, що паморочила голову. Він спробував запускати сферичні згустки магії лівою рукою. Але вони були далеко не такими потужними та точними, як раніше. 

 Дорей озирнувся на своїх учнів, закривавлених та переможених, і остаточно зрозумів: бій програно. Надії на порятунок нема. Руен не виправдала його надій. Он вона лежить на боці, дивлячись перед собою безтямними очима. Від неї не було жодної користі. А йому одному ніяк не впоратися з сотнею летючих тварин. Саме час здатися.

 Тонкі губи Дорейа розтягнулися в усмішці. Яка безславна смерть. Він опустив руки.Тікати було нікуди. Битися далі не було сенсу.

  І раптом він помітив як зовсім поруч, видавши передсмертний рев, звалилася туша дракона. Дорей озирнувся і ледве зміг повірити в побачене. Він був не один. Поруч із ним з купкою вцілілих клевритів боровся Ерсей. На ньому висіло близько дюжини напівпорожніх кристалів, які він, мабуть, познімав з тіл убитих.