Глава 34

Руен прийшла до тями від того, що їй в обличчя виплеснули глек крижаної води. Силует перед очима розпливався й двоївся. Світле волосся чоловіка,  спадало йому на обличчя. З-під нього дивились знайомі сині очі. Ерсей. Восьмий спадкоємець Адеоніса Сонцеликого. 

- Він уже був біля замку. Ми його підстерегли біля самих дверей, - пояснював один з імператорських гвардійців. - Це він влаштував увесь цей гармидер і випустив псів. 

- Так, це все його рук діло, - підтакнув другий. - Упевнений, що він те все вчинив з наказу свого господаря.

- Он диви, очунює вже. Тут би й порішити, мале демоня, за все що він тут накоїв.

Ересей підвівся. 

- Відведемо його до імператора, - сказав він. - Йому вирішувати, як з ним чинити. 

Руен не встигла схаменутися, як її заштовхали всередину гаряче натоплених лазень. В обличчя їй пахнуло гарячою парою. Вона витала  тут білими клубами, вкриваючи все і всіх  дрібними крапельками вологи.

У своїй чорній туніці під горло Руен привертала до себе погляди. Вона була тут єдина, на кому був одяг, і це дивним чином змушувало її відчувати себе голою. 

Тримаючи міцно за лікті Руен привели до великого круглого басейну, викладеного кольоровою черепицею зовні й блакитною всередині. Він був наповнений чистою водою, по якій плавали рожеві пелюстки троянд. Тут хлюпалися і сміялися прекрасні дівчата-танцівниці та поважні мужі імперії.

Вони зупинились біля однієї з мармурових лавок вистеленої покривалом, гаптованим золотом.

На тій лаві Руен побачила імператора Адеоніса Сонцеликого. По його оголеному торсу стікали блискучі краплинки поту. М'язи його перекочувалися під шкірою. Він ритмічно рухався. Руен не відразу зрозуміла, що відбувається. І лише за мить помітила під ним розпластане тіло  дівчини-арфістки. Її чорне волосся розметалося,  а губи були напіввідкриті. Побілілі пальці вчепилися в передпліччя імператора. 

 Руен відсахнулась і уперлася спиною у тверді груди гвардійця.

Його міцні руки притримали її за плечі. Руен схопилася за шию. У ній зашуміла лють, викликаючи шалене бажання вбивати. Арфістка була не набагато старшою від неї самої.

Його світлість Адеоніс Сонцеликий, не звертав уваги на новоприбулих. Він продовжував ритмічно вбивати свою імператорську плоть у лоно дівчини.

Охоронцям, які конвоювали Руен довелося почекати, поки його світлість скінчить.

Нарешті Імператор видав протяжний стогін. На скронях і лобі його напнулися сині вени, а обличчям пройшла судома. 

Після цього він облишив дівчину і встав. Та лишилась лежати на тому ж місці з безтямним виразом обличчя. Руен тіпнуло,  коли вона побачила, як кілька оголених чоловіків підсіли до неї з хтивими обличчями. 

Однак ніхто не звертав більше жодної уваги на бідолашну арфістку. Такі розваги тут були в порядку речей. 

- Ваша світлість, - звернувся до імператора Ерсей. -  Сталось дещо, про що ви маєте знати. 

Імператор випив з піднесеної йому в кришталевої чаші вина і лиш після цього повернувся до Ерсея.

Він схилив голову на бік та  з цікавістю розглядав Руен, та слухаючи розповідь Ерсея. Імператор був повністю голий, але це його, як і решту, вочевидь, зовсім не бентежило. Руен ледь дихала. Вона намагалась не дивитись на червону від крові імператорську плоть. 

Виявилось, що з десяток імператорських гвардійців були добряче пошматовані псами Дорея. Валліс же, якому дісталось найбільше, стікав кров’ю під наглядом лікарів та не виявляв ознак життя. Усі хто був на вулиці сховались в лазнях, бо пси все ще були на свободі.

Імператор слухав, не перебиваючи. 

- Супроводьте нашого гостя до зеленої зали, - наказав імператор, коли Ерсей закінчив свою розповідь.

Руен відвели до кімнати з великим цегляним каміном та кількома диванами, що знаходилась тут же в лазнях. 

Тут теж знаходились оголені чоловіки та жінки. Вони пили вино та їли фрукти з кришталевих ваз, що стояли на столі. Дехто віддався плотським утіхам. Інші спостерігали за ними, або ж ліниво перемовлялись між собою намагаючись не заснути від випитого вина. 

Руен намагалася не підводити голову і дивитись лише собі під ноги. Кілька поглядів звернулись до них, коли вони увійшли. А за кілька хвилин з'явився і сам імператор. На ньому був просторий білий халат, поли якого він навіть не намагався запахнути. Імператор знаком наказав звільнити приміщення. 

Коли всі вийшли, в кімнаті крім Руен та імператора лишився тільки Ерсей. 

Адеоніс Сонцеликий взяв зі столу налитий йому слугою келих вина. Він сів в одне з крісел і сперся руками об його підлокітники.

- За те що ти тут накоїв, хлопче, я міг би скарати тебе на смерть, - сказав він, з натиском. - Але я готовий простити тебе. Забути, про те, що сталось і відпустити тебе. та навіть не доводити до відома твого вчителя.

Імператор спинився на мить, слідкуючи за реакцією Руен, а потім продовжив. 

- І я зроблю так, якщо ти надаси мені невеличку послугу. Як тобі така пропозиція?

Імператор знов змовк і деякий час споглядав Руен, перестукуючи пальцями лівої руки по дерев'яному підлокітнику крісла. 

Руен, повагавшись, ледь помітно кивнула головою. 

- От і добре, - сказав імператор. - Я хочу, щоб ти розповів мені про твого вчителя. Він поводиться таємниче. Мені мало що про нього відомо. 

Імператор встав з крісла, поставив на стіл недопитий келих і пройшовся по кімнаті.

- Ось, наприклад, звідки він бере кристали такої величини та огранування?  

- Я не знаю, - відповіла Руен. - Вчитель ніколи не розказує нам таких речей. 

- ...ваша світлість! - підказав їй Ерсей і Руен слухняно повторила: - ... ваша світлість.

- А ті його три інші учні? Хто вони такі  і де він їх узяв? І як так трапилось, що сірі монахи досі їх не вистежили? А може він вступив в змову з ними?

Руен похитала головою: - Я не знаю...

Імператор примружився.

- Мені здається знаєш, але не хочеш сказати, - сказав він. - Але ти зрозумій одне – у мене є багато способів змусити тебе говорити. І вони тобі сильно не сподобаються.