Глава 32

Імператор сердито кинув вилкою, з нанизаним на неї шматком оленини, об тарілку. Дзвін її порушив мертву тишу, що знов запала в залі. 

- Що ж це ти, благородний дафіре, так розпустив своїх клевритів, що навіть простолюдини можуть надерти їм дупи? - випалив він до Ерсея. 

- Ваша імператорська світлість... батьку... - почав було той, але імператор, махнувши зневажливо рукою, відвернувся. Ерсей, злютований і осоромлений, прикусив язика. 

Імператор Адеоніс Сонцеликий звернув свій погляд на похмуре обличчя Дорея.

- Я бачу, твої учні майстерно володіють мечем та невідомими мені техніками бою, - сказав він. - Ти навчав їх?

Дорей мовчки схилив голову на знак підтвердження.

- Непогано... - промовив імператор. Перша хвиля його гніву стихла. Принаймні так могло здатися тим, хто погано знав імператора. 

Адеоніс Сонцеликий з новим інтересом розглядав чотирьох учнів Дорея. Гарон уже відійшов до решти клевритів, і тепер обидві групи обмінювалися ворожими поглядами.

- ... зовсім непогано, - повторив імператор задумливо, постукуючи ручкою срібного ножа об стіл. - Можливо, ти настільки гарний учитель бою, що навіть твій наймолодший учень зможе перемогти клеврита, одного з кращих воїнів імперії.

- Ні, ваша світлість, - сказав Дорей, перехопивши погляд імператора. - Він ще надто слабкий і невправний. Він тренується всього лиш пів року. 

Але вражене самолюбство імператора вимагало сатисфакції, а може він просто хотів ще більше принизити Ерсея і його клевритів... 

Імператор подав знак слузі наповнити його спорожнілий келих. Той забрав зі столу порожню пляшку та відкоркував нову. 

- Зараз ми це й перевіримо, - сказав Адеоніс Сонцеликий.

Ніхто і не думав дивуватись такому рішенню імператора. Всі давно вже звикли до перепадів його настрою та шалених забаганок. Особливо під час бенкетів, коли вино лилось щедрою рікою.

– Бій! - гаркнув Адеоніс Сонцеликий, стукнувши келихом об стіл.

– Бій! Бій! Бій! - підтримали його спочатку невпевнено, а потім все голосніше та завзятіше. Кураж імператора поширився і на його оточення. Келихи застукали по столах, тупіт ніг і приголомшливе скандування: бій! Бій! Бій! - переповнило простір. 

Руен, що випхали в центр кола розгублено озиралась довкола. 

Аргай, ще один Ерсеїв клеврит, був не радий такої честі. Він стояв навпроти Руен, як завжди серйозний та стриманий. Він не був великим як Валліс і не був блискавично швидким, як Гарон. Його манера бою відбивала його характер: спокійний та виважений. 

Аграй супив брови - сумнівна слава перемогти такого шмаркача, по суті ще дитину.  Але якщо його імператору потрібно, щоб він показово покарав щеня, що ж він зробить це, нехай і без особливого задоволення.

А потім пролунав гонг. Три лункі удари прокотились залом. Три замість одного, як то було раніше. А разом з ударами гонга ними піднявся шалений ґвалт, стукотіння ніг під столами гриміло так, що задвигтів увесь замок. 

Руен відчула чийсь дотик на плечі й обернулася. Перед нею стояв Дарґе.

Він присів біля неї та, поклавши руки на плечі, спішно заговорив, намагаючись перекричати шум. 

- Руен, - казав він, стискаючи їй плечі. - Не намагайся атакувати. Відбивай удари й ухиляйся, це в тебе найкраще виходить. Відбивай і ухиляйся, добре? Але не довго. Потім просто здайся. Підніми меча вгору і здайся. Три удари гонга означає бій на смерть. Вони осоромлені й жадають крові. 

Удари серця били в вухах та заглушали поспішливі настанови Дарге. 

А потім Дарґе відійшов і Руен дали меча. Це був не тренувальний меч з легкого металу з затупленим лезом, до якого вона звикла. Це був повноцінний меч воїна, мало не в зріст самої Руен. 

Руен підняла його - і рука її затремтіла від незвичної ваги.

- У малого руки тремтять, здається, бідолашне маля вже обробилося, - сказав хтось викликаючи хвилю веселощів.

- Нічого, зараз Аграй вкладе його спати, час уже пізній. 

Руен міцніше вхопилася за руків'я меча, намагаючись не звертати увагу на викрики з натовпу. Вона зосередила увагу на противнику, що стояв навпроти.

 Аграй підступив до Руен. Він хотів покінчити з усім цим якнайшвидше.

Без поспіху та метушливості він зробив кілька випадів. Руен ухилялася та намагалась відбивати атаки, але рука її, не звична до важкого бойового меча, тремтіла.

 Вона навчалася бою на мечах пів року, і попри те, що досягла в цьому досить непоганих результатів, все ж їй було далеко до клеврита, якого тренували з дитинства протягом багатьох років.

Аграй провів ще одну коротку атаку  та вибив меча з руки Руен. Він ефектно злетів та, робивши кілька обертів в повітрі, встромився вістрям у дерев'яну підлогу. 

У залі здійнялася нова хвиля  веселощів. Бій закінчився навіть не розпочавшись. Дорей підняв білу серветку - на знак того, що він визнає поразку свого підопічного. Аграй забарився на кілька секунд, вичікуючи. Але імператор не прийняв хустку з рук Дорея. Він дав знак продовжувати бій.

Тож Аграй поновив атаку, тепер уже не даючи Руен ні секунди на відпочинок. 

Аграй замахнувся - і  Руен ледь встигла ухилитись від його меча та перекотилась по підлозі. Їй вдалось уникнути й наступної атаки Аграя. 

Руен, ухиляючись та повсякчас відступаючи по колу, спробувала наблизитися до меча, що все ще похитувавсь в підлозі. Однак Аграй розгадав її намір - його меч зі свистом промайнув у міліметрі від шиї Руен. Якби вона вчасно не ухилилася – її голова вже котилася б по підлозі. 

Усім було ясно, це не показовий бій. Результатом його буде смерть учня чорного лорда - покарання за осоромлену імператорську честь. Розуміла це і сама Руен. Страх і безвихідь становища  змусили її зібратись та зосередитись. Вона бачила лише меч Аграя, що раз за разом розсікав повітря в якихось міліметрах. 

Меч той ніби зажив власним життям. Він - викуваний з тонкого металу й оздоблений різьбленням та дорогоцінним камінням - став центром її всесвіту. Руен боялася його і ненавиділа. Не мало значення, кому належить рука, що тримає його - мета одна уникнути зіткнення з цим хижим металевим звіром, що прагне пізнати смак її крові.