Глава 31

Рамару принесли меча, але він не поспішав його брати. 

– Бій! Бій! Бій! – все голосніше скандували присутні. Всі бачили нерішучість хлопця. Та воно й не дивно. Хіба може звичайний простолюдин змагатись в майстерності мечового бою з клевритом, якого готували до цього ледь не з пелюшок. Ніхто не сумнівався в тому, яким буде фінал.  Цей так званий "поєдинок" був просто жартом - розвагою для сп'янілої публіки, дотепною витівкою Валліса та інших клевритів Ерсея. 

Рамар запитливо подивився на Дорея, і той кивнув у відповідь.

Тоді Рамар зняв  із себе широку чорну хламиду і прийняв протягнутого йому меча. На ньому лишилася  тонка чорна безрукавка з коміром під горло, що ховала колар.  Чорний пояс з такої ж тканини підперезував стан. 

 Рамар мав сильні руки,  покаті плечі та вузькі стегна. Він не поступався зростом богатирю Валлісу, лише був не таким масивним. 

Валліс, скинувши білу мережену золотом туніку, вже походжав по колу хизуючись голим торсом. Він грав м'язами та скалозубив, передчуваючи славну розвагу. Сила та завзяття грали в ньому, мов молоде вино, і йому нетерпілось похизуватись своєю вправністю. 

Обоє вони, Рамар та Валліс, встали в центрі кола один напроти одного та застигли з мечами наголо. 

Імператору піднесли круглий мідний гонг, і він вдарив по ньому різьбленим калаталом, подаючи знак до бою.

Валліс змахнув мечем і зробив кілька складних вивертів. Меч його зі свистом розсікав повітря вимальовуючи складні фігури, для більшого задоволення публіки. Він повертався і так, і сяк, демонструючи свою силу та майстерність. Раз по раз він повертавсь до Рамара спиною, виказуючи зневагу до суперника. Сперечатись було марно - Валліс майстерно володів мечем.

Рамар чекав, поки Валліс скінчить показовий виступ.  Та Валліс не поспішав. Він від щирого серця тішився увагою публіки та захопленими поглядами, що ловив на собі. На веснянкуватім обличчі Рамара проступила знудженість і він сперся на меча, мов на палицю. На на його фоні бравада Валліса почала видаватись недоречною та навіть смішною.

Валліс, очевидно, теж це відчув, бо в наступну мить, не припиняючи рухатись, він без попередження перейшов в атаку. Стрімко наблизившись до Рамара, він зробив блискавичний випад мечем, цілячись в обличчя. Від несподіванки Рамар не встиг вчасно зреагувати, і цівка крові потекла йому по щоці. Це були не навчальні, а важкі бойові мечі -  з глибокого порізу  зблиснула білизною кістка.

Публіка п'яно заулюлюкала, затупотіла ногами під столом.  Пишний почет імператора - найвищий ярус суспільства зараз мало чим відрізнявсь від неосвітченого люду Меджилу: такі ж дикі й нестримні, жадібні до крові, вина та розваг.

Рамар підніс руку до обличчя, мазнув нею по щоці, а тоді глянув на червоні від крові пальці. На його обличчі розпливлась посмішка. І виглядала вона страхітливо через розмазану по обличчю кров та зяючий проріз, що розкрився і частково оголював щелепу. 

Валліс поновив атаку, не даючи супротивнику опам'ятатись. Але Рамар більше не ловив гав. Він ухилявся від ударів, відходив пригинався і відхилявся так, ніби заздалегідь знав, куди вдарить ворог.

Валліс ні на мить не припиняв атаки. Він кидався, мов лев, робив віртуозні маневри тілом та потужні випади мечем. Але кожного разу Рамар, вислизав, проходив між ударами, мов вода крізь пальці. 

Увесь цей час він не нападав, а лиш боронився. 

І тільки коли розлютований від постійних промахів Валліс, захеканий та спітнілий, наблизився до точки кипіння, Рамар одним спритним жестом вибив меча йому з рук. Потім ще один випад - і Валліс важко упав на підлогу, а вістря Рамарового меча вперлося йому в шию. 

Присутні приголомшено стихли. Вони були вражені й не знали як реагувати на поразку Валліса.  Адже майстерність клевритів у бою на мечах досі була незаперечною. Їх навчали найкращі воїни та майстри мечового бою. 

Та легкість з якою Рамар здобув перемогу над клевритом восьмого спадкоємця шокувала. Ерсей зблід та мав розгублений вираз.

 Дорей спостерігав за боєм з незворушним видом - ні єдиний м'яз не сіпнувся на його обличчі, ні тоді, коли Рамар пропустив удар, ні коли переміг суперника.

Адеоніс Сонцеликий нахилився майже в притул до чорного лорда і пильно подивився в його неприродно зелені очі. 

- Як звати твого учня, лорде Дорею? - спитав він неголосно і кожне його слово гулко відпечаталось в тиші, що панувала в залі.

- Рамар, - відповів той. 

Імператор кивнув і задумливо перевів погляд в свій напівпорожній келих. Всі очі були прикуті до нього. 

Імператор, хмикнувши, підняв келих у повітря.

- Що ж... Слава Рамару, учневі лорда Горро Дорея! - проголосив він і осушив келих до дна.

- Слава! Слава! - зазвучало звідусіль невпевнено.

Гості замку стукали келихами об стіл, вітаючи переможця. Однак це тривало не довго й без особливогї снаги.

- Наш славетний Валліс сьогодні був нестримний не тільки в речах , а й, очевидно, у вині. - сказав імператор.

Поважні мужі імперії, що сиділи за столом, зрозумівши, що імператор зволив жартувати, засміялися.

- Інакше невже б він, один із найкремезніших клевритів Ерсея, дозволив укласти себе на лопатки?

Похмурий Валліс, який у цей час намагався, непривертаючи уваги, дістатись свого місця за столом, після слів імператора трохи підбадьоривсь.  Як і всі інші тут він вже не мав сумніву, що річ, справді, була лиш у вині і тільки з цієї причини він не зміг дати доброї прочуханку учневі чорного лорда. 

Всі заозирались. По залу пройшлась хвиля перешіптувань. 

– Бій! Бій! Бій! - здійнялися поодинокі невпевнені голоси. А за мить, розпалені вином та жагою відплати, до них приєдналися інші гості замку.

- Бій! Бій! Бій! - кричали вони в унісон, ніби перетворившись на одне багатоголосе спрагле до крові чудовисько. Слово гулко відбивалося від стін замку і змушувало серце збиватися з ритму.