Глава 30

Старий замок раптом ожив. Він наповнився голосами, шелестінням підошов об підлогу, дзвоном посуду та гуркотом переставляння меблів.

 Численні слуги, які прибули разом з його імператорською величністю снували коридорами, мили, драїли, натирали, діставали килими та заправляли ліжка та розстеляли скатертини. 

На кухні розташувалося ціле військо кухарів у білих фартухах. Там уже булькали, варилися і смажилися, запікалися і рум'янилися всілякі делікатеси: молочне порося засмажене на відкритому вогні, індичі стегенця, цілі тушки фазанів і перепілок, лосось запечений у соусі, салати й мариновані огірочки розміром з жіночий мізинець.

Навкруг замку витали аромати, від яких рот наповнювався слиною. 

Садові алеї порозчищали від гілок та бур'янів, підмели та полили водою з озера - бо імператор мав звичку прогулюватись на свіжому повітрі двічі на день. 

Дорею довелось перевести своїх вовко-псів у віддалену псарню з посиленими ґратами, бо поважні державні мужі дуже боялися проходити повз них. 

Чорний лорд дивився на всі ті приготування, скріпивши зуби - вони означали, що непрошені гості затримаються в замку не менше ніж на кілька днів. 

Імператор та перші державні мужі заселилися в найкращі прибрані до блиску кімнати замку. А ввечері відбувся бенкет, яких ще ніколи не знав цей старий напіврозвалений замок.

З цією метою упорядкували найбільшу банкетну залу. Туди принесли столи та стільці. Постелили привезені з собою гаптовані золотом скатертини. А на чільному місці поставили крісло з царськими регаліями.

Навіть в такій глушині імператор не хотів розлучатися зі звичними зручностями та розкошами.

Гості замку порозсідались та жваво перемовлялись між собою. 

У залі лунали ніжні переливи арфи. Прекрасна дівчина-арфістка з довгим каштановим волоссям заворожувала витонченістю рухів та звуків. До сріблясто-білої туніки були прилаштовані напівпрозорі янгольські крила.  Вся вона, тонка та тендітна, була ніби виткана з променів світла - втіха для вух, та водночас насолода для очей - все як любив його світлість імператор. 

Адеоніс Сонцеликий, сидячи на троні, задумливо дивився на дівчину-янгола. Він уже встиг переодягнутися в нове вбрання зеленого оксамиту з хутряною облямівкою. Імператор був свіжий і бадьорий, ніби й не пройшов довгий втомливий шлях по курних дорогах, що плуталися в лісах. Перед вечерею він прийняв обливання крижаною водою з пелюстками жасмину, безсмертника та екстрактом.

 А в дубових банях-купальнях, що знаходились обабіч озера, вже жарко горіли печі та розтоплювались каміни. 

Його світлість нарешті відірвав погляд від прекрасного обличчя юної арфістки та підняв золоту чашу з вином.

Зал заповнив гуркіт стільців, що поспіхом відсувались від столу. 

- За зростання могуті та величі імперії! - проголосив Адеоніс Сонцеликий.

 Всі присутні єдиним видихом відповіли на тост сюзерена: "Хай зростає та множиться велич та могуть імператора!"

 Імператор одним духом випив вино і поставив порожній келих на стіл. Гості не забарились наслідували його приклад.

І розпочався бенкет. 

За столом враз залунали жваві розмови. Перші мужі імперії поглинали необ'ємну кількість їжі, азартно стукаючи срібними приборами об тарілки. Або ж просто брали рибу та шматки м'яса руками, витончено відставивши унизані перснями мізинці.

 Чим ближче до імператора сиділи шляхетні мужі, тим об'ємнішими були їхні животи. Це, однак, не стосувалося підвищеного до звання восьмого спадкоємця Ерсея, що сидів по праву руку від імператора.  За минулі пів року він ще більше зміцнів у плечах та відпустив ріденьку рудувату борідку, якою безмірно пишався.

Волосся спадкоємця сяяло у світлі ламад та канделябрів золотистими хвилями, а світлі брови супились.

 Дорей сидів ліворуч від імператора. Він раз у раз натикався на втуплений в нього погляд восьмого спадкоємця. Вираз останнього говорив про те, що він не забув про завдані йому в минулому образи та приниження. Що він лише чекає нагоди поквитатися за них.

Руен та інші учні Дорея розташувались в самому кінці столу разом із сателітами восьмого спадкоємця. Їх чорний одяг та непривітні обличчя вносили дисгармонію в строкату веселу компанію.

Всі четверо мешканців замка майже не торкались їжі - вони стали осередком загальної уваги й шматок просто не ліз їм у горло.

Спочатку клеврити восьмого спадкоємця лише крадькома косилися на дивних чужинців у їхньому тісному колі.

Потім почали переморгуватися і напівголосно перекидатися жартами на їхню адресу.

Валліс уминав індичу ніжку і голосно реготав, час від часу втираючи рот серветкою, яка виглядала недоречно в його величезній руці з пальцями сосисками. Він постійно обертався до Гарона і підштовхував його в плече, через що той майже вивалювався з-за столу.

 По-дівочому гарне обличчя Гарона розчервонілось від вина, а темно-сині очі сяяли азартом. З усіх клевритів лише Арогай не брав участь у загальних веселощах. Він мало пив і поволі спостерігав за тим, що відбувається.

На всі звернені до них питання та дотепи учні чорного лорда відповідали похмурим мовчанням - їм було суворо заборонено вступати в жодні розмови.

Вино лилося рікою. На зміну ефемерній арфістці прийшов гурт співаків та музик. Пісні полилися більш веселі й розв'язні. Гості п'яніли. Голоси ставали гучнішими, клацання приладів та келихів дзвінкішими, а регіт нестримнішим. Наносна витонченість манери стиралася і проявлялась справжня нічим неприкрашена сутність. 

Руен, яка сиділа поруч із Дарге, глянула на нього в німому питанні: чи можуть вони відкланятись та покинути бенкетну залу. Несила було терпіти жарти й кепкування, що ставали дедалі злішими та дошкульнішими. Дарге, блідий і зосереджений, колупавсь у своїй тарілці. Здавалося, він не помічав відвертих знущань в його бік. А якщо й відривав погляд від тарілки, то дивився на клевритів, що розбушувались, так ніби то були мавпи, що втекли зі звіринця.