Глава 28

Того ранку було досить прохолодно. Всю ніч йшов дрібний дощ, і небо все ще лишалось сірим.
Дорея не було у замку.
- Почнемо тренування, - коротко сказав Дарге, простягаючи зброю своїм колишнім товаришам.
Як завжди це були тренувальні мечі з затупленими лезами, що могли добряче покалічити, але не вбити.
- Візьми меча, - сказав Дарге до насупленої Руен, що стояла осторонь. Вона не зрушила з місця.
– Руен. Я сказав підійти, - повторив Дарге з натиском. Але це не подіяло.
Рамар і Вітор стояли,  спостерігаючи за їхнім протистоянням.
- Не роби собі гірше Руен, - тихо сказав Дарге. - За відсутності вчителя я тут головний, і ти мусиш мені коритись. 
- А якщо не послухаюсь, тоді що? Закриєш у ямі без їжі та води? Чи може поб’єш батогом? 
Дарге спохмурнів.
- Так, - відповів він. - Якщо доведеться.
З його тону було зрозуміло - саме так він і вчинить, якщо Руен продовжить опиратись.
Дарге знов подав Руен тренувального меча, і цього разу вона неохоче взяла його.
Інцидент, здавалося, було вичерпано і тренування нарешті розпочалося. Дарге став у пару з Руен.
Руен з ходу ринулась у бій, не дочекавшись команди від Дарге, чи хоча б того, аби той приготувався до бою.  Вона зробила кілька швидких випадів.
Але Дарге встиг ухилитись. 
Руен відразу відновила атаку, але Дарге  раз за разом відбивав удари та ухилявся від її оскаженілих наскоків. 
А потім він завдав їй кілька жорстких ударів у відповідь. Руен скрикнула, схопившись за лівий бік, та впала на коліна, хапаючи ротом повітря.
- Вчися керувати своїми емоціями, Руен, - сказав Дарге, подаючи їй руку. 
Руен відштовхнула його руку і, важко дихаючи, сама підвелась на ноги. Дарге повторив слова, що напередодні сказав їй Дорей, і це здійняло справжню бурю всередині. Він, що не розмовляв з нею та уникав її увесь цей час, тепер вирішив її повчати?
Руен тамувала гнів, біль та образу ти єдиним способом, який їй був доступний - боєм. 
Дарге тепер просто ухилявся від її запеклих атак, чекаючи, поки вона заспокоїться, давши вихід емоціям. Руен знов і знов кидалася в бій: люто, затято, відчайдушно. Вона не дбала ухилятися від ударів. Вітала фізичний біль. Хотіла заглушити ним біль душевний, що дошкуляв в десять разів сильніше.
На той час до них підійшов вчитель і деякий час спостерігав за поєдинком.
- Досить! - наказав він, і всі його учні, як один, враз опустили мечі.  
Руен червона і спітніла, з розбитим носом, важко дихала. Вона постаралася непомітно витерти очі тильною стороною долоні - але це не вислизнуло від пильного погляду Дорея.

Після випробування диким вогнем Дорей ще жодного разу не знімав з шиї Руен колара.  Вже кілька тижнів він сам особисто займався з Руен, поки інші тренувались з Дарге.
Він подвоїв час на медитації. Вчив її керувати емоціями, підпорядковувати їх холодній силі розуму. 

Тож Руен та інші учні чорного лорда були здивовані, коли того дня Дорей вирішив влаштувати Руен магічне тренування та ще й без кількагодинної медитації. 
Мабуть, він вирішив, що сутичка з Дарге стала достатнім катарсисом. 
Руен і справді почувалася спустошеною і розбитою. 
В голові гуділа пустка. Хотілось заспокоїтись та відновитись після бою. Та Дорей не дав їй такої можливості.
- Закрий очі. Сформуй перед внутрішнім зором потік енергії. Витягни руку і посади його у своїй долоні. Ось тут. Ось де він має бути, - Дорей тицьнув пальцем по центру долоні Руен. - Тримай його міцно, не відпускай.
Він дав Руен час зосередитись, а потім продовжив. 
 -  Який він кольором? Теплий він, чи холодний? Побач його з заплющеними очима. Він як дитина, неслухняний та примхливий. Але ти творець. Підкори його. Дай зрозуміти, хто тут головний.
Голос Дорея звучав монотонно, вводячи у транс.
Руен стояла із заплющеними очима, з витягнутою вперед правою рукою.

Деякий час її долоня була порожньою. Але потім на ній, наче гніт свічки запалився маленький помаранчевий вогник. Тремтливий та слабкий, готовий от-от згаснути. 
Рамар, Дарге та Вітор закінчили вправи й підійшли подивилися на перший прорив Руен.
Вона не розплющувала очі. Повністю сконцентрувалась на тому, що відбувалося всередині.
- Те, що ти відчуваєш, твої емоції, перетворюється на енергію магії.
Твоя сила - це частина тебе. Твоє продовження. Вона може руйнувати чи створювати. Все залежить від твоєї волі. Від твого бажання. Ти керуєш нею, а не вона тобою.
Вчитель та три його учні спостерігали за магічним згустком у вузькій долоні Руен, що зростав та міцнів.
 Рамар щось прошепотів Дарге. Той тихо відповів. Руен почула приглушений голос Дарге, і враз вогник у її долоні здригнувся й затремтів. Помаранчевий колір вмить пішов червоними прожилками, а потім і повністю забарвився червоним. Таким яскравим, що почали сльозитися очі.

 Руен скрикнула від болю і труснула рукою в повітрі, але вогонь не так легко було загасити.
- Назад! - крикнув Дорей. - Щити!
Червоний вогник з долоні Руен вже розрісся шаленим полум’ям навколо неї, заревів розлютованим звіром,  погрожуючи поглинути й перетворити на попіл все і всіх навколо.
Навколо Руен миттєво виросли силові щити. Локалізувати вибух вдалося досить швидко. Їм вже стільки разів доводилось це робити з дня прибуття Руен, що дії були відточені до автоматизму.
Після цього випадку Дорей більше він не допускав присутності Дарге під час магічних тренувань з Руен.

Щоденні виснажливі тренування дуже повільно та все ж давали свої результати. Руен було важче, ніж іншим учням вчителя. Сила магії набагато перевищувала вміння контролювати її, та керувати емоціями, якими ця сила живилася.Тому магічна енергія нерідко виходила з-під контролю, перетворюючи її на якийсь час на небезпечного монстра.

Дорей натхненний силою магічних здібностей Руен, приділяв їй тепер більше уваги.
Нерідко він лишав Рамара та Вітора тренуватися під наглядом Дарге, а сам практикувався з Руен. Бувало їхнє тренування тривало по десять годин поспіль. Руен аж ніяк не була рада такій увазі. Вона неймовірно втомлювалася, валилася з ніг і засинала як тільки її голова торкалася подушки. Часом від втоми вона не могла їсти. Її постійно нудило від надлюдських навантажень, які влаштовував Дорей. Однак попри те, що все тіло ломило, а ноги ледве її тримали,  вранці вона знову повинна була підійматися разом з усіма вдосвіта, і все починалося спочатку.