Глава 26

То було більше схоже на сон, ніж на реальність. Місяць, ніби не бажаючи дивитися на те, що відбувалося, закрив свій світлий лик густими хмарами. Важка темрява впала на земою,  притулилась до неї та дихала вологою прохолодою. 

Лісова галявина, з вирубаними по колу деревами, принишкла в зловісному очікуванні. Місяць виглянув у просвіт між хмарами, вихопив із мороку незграбний силует дівчинки-підлітка, яка стояла в центрі окресленого навколо неї кола. Дорей, бурмочучи собі під ніс магічні мантри, продовжував малювати рунічні знаки по діаметру. Дарге, Рамар і Вітор тихо вторили йому, коли він зупинявся. Звуки їх голосів, що злилися в один, здавались особливо моторошними в нічній темряві, що згустилася над лісом.

Лінії виведені Дореєм на вологій  землі одразу починали мерехтіти і дедалі більше набирали яскравості, освітлюючи лісову галявину.

Три учні Дорея встали на місці окреслених рун. Сам жи він також підійшов до своєї руни за границею кола. І як тільки він став на своє місце, світло від рун, піднялося вгору, нарізаючи повітря світловими лініями. Дорей почав промовляти слова мантри спочатку, тихо й повільно, а потім все голосніше та швидше. За ним вторили голоси його учнів, розриваючи тишу на шматки, нагнітаючи силу магії. 

Магічні руни виткані зі світла й й електричних розрядів піднялись вгору та помчали по колу, набираючи швидкість. Вони розсікали простір з загрозливим свистінням. Загудів вітер. Він здійняв з землі пожухле листя та тонкі галузки. Повітря навколо запалахкотіло іскрами.

Вітер дедалі міцнів. Він тріпав волосся чотирьох магіків, забивався в рот і ніс.  Їхні чорні накидки тріпотіли, а очі набрали помаранчевого кольору та світились у темряві.

А потім страхітливим сполохом здійнялося полум'я. Воно злило вогнені лінії рун воєдино, жадібно пожираючи листя  та тонкі галузки дерев, що літали довкола. Дикий вогонь зімкнулось навколо Руен, відділяючи від своїх товаришів та відрізаючи шлях до порятунку. 

Руен скляними очима, ніби в трансі спостерігала за усим тим дійством. На шиї ожив колар і чорною гадюкою ковзнув додолу. Очі її відразу спалахнули помаранчевим.

Руен, скинула з себе оціпеніння та кинулась спочатку в один бік, потім інший. В паніці вона оберталась по колу. Тікати було нікуди - звідусюди на неї з загрозливим гудіннями насувалося  біле полум'я. Воно було нестерпно гарячим і Руен вже відчувала, як починає диміти на ній одяг і плавитися шкіра. 

Вона встигла випити зілля, що дав їй Дарге, і лиш завдяки цьому ще якось трималась при свідомості. 

Коло вогню ревіло і невпинно звужувалося навкруг неї.

Руен знала, чого чекає від неї вчитель. Вона повинна була приборкати дику енергію магії всередині себе, перетворити її і побудувати навколо себе силовий купол, який захистив би її від вогню. Жодного разу на тренуваннях, навіть після найдовших медитацій, їй не вдалося зробити цього. Не вийде і тепер, коли думки розбігаються від тваринного жаху. Зусиллям волі Руен змусила себе глибоко вдихнути і вгамувати серце, що рвалось з грудей. Вона заплющила очі і опустилася на землю, схрестивши під собою ноги. Руен постаралася забути, що вогонь ось-ось дістанеться її. Вона змусила себе повірити в те, що зілля Дарге не дасть їй померти. Що вона у відносній безпеці. Бодай ненадовго. Зараз не час було думати про те, що відбувається зовні - їй необхідно було зосередитися на тому, що відбувається всередині неї.

А там був справжній хаос. Ще згірший, ніж палаючий довкола вогонь. Дика енергія, звільнена від колару, вирувала в ній, завиваючись у гарячі вогненні клуби, рвалась назговні, готова вибухнути і додати ще більше жару до палаючого довкола вогню.

Руен повторювала слова мантри, вивченої під час уроків медитації. Вени на шиї і лобі здулися і виступали синіми черв’яками. Язики білого полум'я вже облизувалит її штани та сорочку. В повітрі стало чути запах горілої тканини та обпаленої шкіри. Але Руен ігнорувала біль. Відсунула її подалі в підсвідомість – з нею вона розбереться потім. Пізніше. А зараз...

Руен підвелась і повільно стала піднімати руки з розчепіреними в сторони пальцями. Повітря навколо неї здригнулось та пішло брижами. Повільно і невпевнено вона піднімала знизу вгору захисне коло, поки що мерехтливе й слабке, готове в будь-яку мить розчтитись в повітрі, або ж навпаки зірватись під натиском іншої протилежної їй сили, сили руйнування та хаосу.  

Захисне коло починалося зовсім близько від ніг Руен, розширюючись, воно відсувало від неї розлютований вогонь.

Прозорі стіни купола мерехтіли й потріскували. Сила, хоча й неохоче,  корилася їй. Вона виривалася і  виплескувалась, чекала слабини, ніби норовливий кінь, що тільки й чекає можливості скинути вершника. Руен вся тремтіла від  напруги. Все вище і вище зводилась навколо неї захисна стіна. Вона  мала зімкнутись над її головою та перетворитись на купол. Однак, коли силове поле досягло рівня обличчя, воно спинилося і більше не хотіло підніматись вгору ні на дюйм. Руен стиснула кулаки і зробила ще одне надлюдське зусилля - з її носа тонкими струмочками потекла кров. Але купол не замкнувся. Захисне коло почали тремтіти, дике полум'я билося об нього, розбиваючи та плавлячи.

Дорей бачив, як напівпрозорі стінки пішли тріщинами розрядів. А вже за мить вони з дзовом розсипались на дрібні  друзки. 

Дорей кинувся до Руен, аби витягнути її з пекла. Але перш ніж він  встиг щось зробити, вогонь зімкнувся над її головою.

Дорей спинився.  Він стояв, спостерігаючи за тим, як полум'я, ніби пекельне чудовисько, пожирає свою жертву.

Він ще з самого початку був упевнений у тому, що Руен не впорається, що вона не зможе пройти випробування вогнем. Це була лише формальність. А швидше спосіб позбутися магіка, що не виправдав його сподівань. На тренуваннях він день за днем спостерігав, як Руен безуспішно намагається приборкати магічну силу. Сила та була сильнішою, ніж в трьох його інших учнів. Але в цьому була і її слабкість. Приборкати дракона, що живе всередині, зможе не кожен.