Глава 25

За столом зазвичай ніхто не розмовляв. Було чути лише стукіт ложок об тарілки. Горро Дорей тонкий і прямий, мов лезо меча сидів на чолі столу. Він, як і його учні, був одягнутий у все чорне. Ледь розкосі зелені очі його дивилися куди завгодно, тільки не на своїх чотирьох учнів.

Дарге навіть не торкнувся вечері. Його погляд блукав, так наче він був десь зовсім в іншому місці. Руен же не відставала від вічно голодних Рамара і Вітора. Вона завжди їла швидко й жадібно. Навіть дивно було, як у таке худорляве створіння може поміститися стільки м'яса, вівсяної каші, бобів та сирних коржиків.Постійні тренування на свіжому повітрі наганяли на неї здоровий апетит.

Оволодіти магічною силою Руен так і не змогла. Сліпучі спалахи й вибухи, що нерідко призводили до пожеж, стали тут вже нормою. Як не намагалася Руен концентруватися під час медитації, скільки не повторювала мантри, нічого не допомагало.

Вона подивилась через стіл на Вітора, котрий час від часу потирав синювато-червону гулю на лобі. З оволодінням магії в Руен може й не склалось, а от з мечевим боєм все було набагато краще. Вона все ще не могла потягатись з Рамором чи Дарге, зате Вітору діставалось від неї регулярно. Він частенько опинявся горілиць на з6емлі і дивився знизу вгору на Руен, що притискала до його шиї вістря навчального меча. І кожного разу після такої поразки ненависть його зростала й міцніла.

Руен вткнулась носом в тарілку, намагаючись не зустрічатися з ним поглядом. Однак боковим зором вона бачила, що Вітор не відривав від неї сповнених зловтіхи очей, не інакше як він готував для неї нову капость. Після вечері Руен почала прибирати зі столу. Сьогодні була її черга. Руен зносила зі столу брудний посуд і складала його в чавунний таз наповнений гарячою водою. Всі мешканці замку вже розійшлись по своїх кімнатах.

Руен відмивала жирну закопчену сковороду, коли раптом почула якийсь шум позаду. Вона обернулася. Біля входу стояв Дарге. Його зазвичай задумливий погляд цього разу був сфокусований. Сфокусований на ній. В його очах змішалась злість навпіл з жалем, від чого серце в грудях Руен стислось і забуло зробити наступний удар.

Вона не відразу здогадалася поставити тяжку сковороду на стіл. А коли поставила, виявилося що руки її - блискучими від жиру і червоними від гарячої води дрібно тремтять від поганого передчуття.

- Учитель готує тобі випробування диким вогнем, - сказав Дарге без передмов.

- Сьогодні вночі.

Руен розгублено подивилася на нього.

- Це щось на кшталт ініціації, - пояснив Дарге, випереджаючи її питання. - Дикий вогонь загартовує мага. Або вбиває. Тебе вб'є.

Руен зблідла. Вона лише моргала, намагаючись зрозуміти почуте. Дарге помовчав все ще вагаючись. Потім нарешті зважився і дістав з кишені пляшечку з темною рідиною.

- Візьми, - сказав він. - Випий до опівночі, а пляшечку викинь через вікно. Це не допоможе тобі впоратися з вогнем, але, принаймні, зможеш протриматися довше. Це все, чим я можу допомогти.

Сказавши це, хлопець повернувся до виходу.

- Дарге, - покликала Руен. Він обернувся.

- Той хлопець, який був до мене... - Руен затнулась, шукаючи слова. - Від чого він... помер?

- Від того, що не виправдав сподівань учителя, - сказав Дарге.

Руен обережно покрутила в руці округлий каламарчик з зіллям. Вона згадала похмуре роздратування в зелених очах Дорея, коли вона не могла впоратись з силою. А ще зловтіха Вітора під час вечері - виходить він теж знав про плани Дорея... і радів з того...

Руен проковтнула комок, що підкотився до горла. Тепер вона зрозуміла, що означав вираз жалю на обличчі Дарге. Такий вираз з'являється, коли прощаєшся з померлим товаришем. Дарге прощався з нею...

- А це випробування... - тихо сказала Руен. - Ти його теж проходив?

- Так, проходив. І Рамар і Вітор також, - відповів Дарге. - Але не так рано. Ми були готові. А ти ні.

Дарге затримався ще на мить, а потім, важко зітхнувши, пішов. Більше йому нічого було додати.

То ж Руен мусила закінчити прибирання. Вона відмила дерев'яний різьблений стіл у їдальні, потім підмела і до блиску натерла покриту кам'яною кладкою підлогу. Вона діяла хаотично, постійно щось впускала, і руки її дрібно тремтіли. Руен замкнула всі двері. Потім задула свічки та лампадки на стінах.

Широкі кам'яні сходи з плавним вигином були темними. Свічка в руці Руен дрібно тремтіла розкидаючи довкола зловісні тіні. Руен зупинилася біля дверей учителя. Набравшись сміливості, вона постукала у двері, й дочекавшись дозволу, зайшла.

Горро Дорей сидів за столом у кріслі з високою спинкою. Коли Руен зайшла він підняв голову від паперів. Руен підійшла і поклала на край столу зв'язку ключів. Потім завмерла на місці, чекаючи дозволу піти.

У кишені сорочки відстовбурчилась пляшечка з зіллям Дарге. На мить Руен здалося, що погляд учителя спрямований саме туди. Вона поборола у собі бажання прикрити кишеню долонею. Це могло викликати підозру.

- Що хотів Дарге? - запитав Дорей без передмов.

У Руен все стиснулось всередині. Як він дізнався? Адже в кухні нікого крім них з Дарге не було. Не вміє ж він читати думки? Чи вміє? Руен заклякла на місці.

Зелені очі сверлили її, проникаючи всередину. Їй раптом стало так страшно, що захотілося розповісти все про розмову з Дарге та про маленьку пляшечку, що лежала у неї в кишені. Зробити все, аби вчитель не дивився на неї більше так підозріливо своїми моторошними зеленими очима.

Страх перед цією людиною та перед його жорстокими покараннями паралізував. Вона ніби перетворювалася на безвольну маріонетку в руках ляльковода. Зробити все, щоб заслужити його милість і прощення, зробити все, щоб уникнути його гніву.

Руен зробила над собою зусилля. Вона розуміла - Дорей намагається керувати її свідомістю. Але вона не була зв'язана іменем, як інші. Він не мав над нею такої сильної влади.

- Він заходив, щоб узяти глечик з водою, - сказала Руен.