Глава 24

Літо було у розпалі. Брудні черевики городян підіймати пил на бруківці.

Дійшовши до ринкової площі, учні чорного лорда залишили віз та розділилися. Руен поїхала разом із Дарге до міста – один з коней почав накульгувати і треба було заїхати до коваля. Вітор із Рамаром залишилися скуповувати потрібний в господарстві скарб.

Візок мирно похитувався в такт кінської ходи. Руен млява від спеки сиділа на козлах разом із Дарге.  Той як завжди мовчав. Лиш іноді Руен щось питала в нього, лиш для того, аби почути його спокійний голос і тиху говірку.

Як завжди, коли він знаходився поруч на душі Руен було трохи спокійніше.

- Ти хотів би потрапити до Крижаних гір... або до Вогняної пустелі? - спитала вона, проводжаючи поглядом вершників, що проїжджали повз них.

Дарге не зводив задумливих очей з пильної дороги.

 – Це правда що у Вогняній пустелі живуть дракони? - спитала Руен, не дочекавшись відповіді.

Вона подивилась на Дарге. Їй здавалось що він був ще смутнішим, ніж звичайно і від цього неспокій клубочився в її серці.

- Кажуть, вони величезні і можуть видихати полум’я, - знов мовила вона вже сама до себе й зітхнула - розговорити Дарге справа безнадійна.

- Не варто вірити усьому, що тобі кажуть, - нарешті озвався Дарге.

- Думаєш то все вигадки? - запитала Руєн тільки для того, щоб не дати розмові затихнути.

- Ні, не вигадки. Але тобі не варто забивати тим голову, - голос Дарге прозвучав втомлено, і Руен більше не ризикнула чіплятись до нього.

Її увагу привернув якийсь шум попереду.

- Розійдись! Осторонься! Відходь убік! – кричали там на все горло.

Руен та Дарге разом з іншими відтіснили вбік.

По вулиці у напрямку до місцевої церкви йшла пишна за мірками цього убогого містечка процесія.

- Весілля, - здогадалася Руєн, з цікавістю вдивляючись у натовп.

Молодята йшли в центрі вулиці. Їх обсипали пелюстками квітів, утворюючи барвисту дорогу перед ними.

Наречений був великим і огрядним. Поряд з ним наречена здавалась безтілесною тінню - тоненька мов билинка... і нещасна. В середині Руен кольнуло, коли вона впізнала Кумбара та Алайну.

Значить, вони вирішили не відкладати весілля до повноліття нареченої. Вирішили не додержувати традицій. Руен подивилась на Кумбара. Його кругловиде обличчя було насуплене, а маленькі каламутні очі безтямно блукали натовпом.

В якусь мить він помітив у натовпі Руен, а потім  перевів погляд на Дарге.

Він смикнув до себе Алайну. А коли та спробувала відсторонитись, стис її руку в своїй так, що захрустіли кістки, і дівчина зойкнула від болю.

Процесія пройшла повз них, мов марення. Весільна музика відбивалась в вухах Руен похоронним дзвоном.

Решту дороги Дарге мовчав. Його обличчя було таким похмурим, що Руен боялась заговорити з ним.

Весь наступний тиждень Даргэ був похмурішим ніж хмара.

Він не розмовляв ні з товаришами, ні з Руен. Накази Дорея виконував машинально і думками казалось був дуже далеко звідси.

А через кілька тижнів, коли в черговий раз поїхали до міста, вони дізналися, що Алайну знайшли мертвою в Річці Наречених.

 В тій самій, яку через поспішність весілля вони так і не перепливли з Кумбаром. Тій, яку вона можливо мріяла перепливти з кимось іншим. Дівчина наклала на себе руки - це вважалося страшним гріхом в Меджилі. Її батькам не дозволили поховати її на місцевому кладовищі поруч із іншими жителями міста. Її закопали там же в лісі під вербою понад річкою.

Дарге, здавалося, ніяк не відреагував на ту звістку.  Його  обличчя лишалося таким же відстороненим, коли він слухав, як дві ринкові торговки смакували деталі про те, як тіло Алайни діставали з озера і що це непростимий гріх вбивати себе.

- Хай душа її горить в безодні, - говорила грудаста товстощока тітка. - Бач, не дарма молодий Кумбар лупцював її на чім світ стояв. Грішниця вона і є грішниця! А ми ще її жаліли.

- Та ні-ні, ти не все знаєш, - швидко затараторила інша, - Я чула від куми, що брат її зятя достеменно бачив, що в ту ніч, коли вона втопилась, там в лісі бачили того чорного демона з замку. Думаєш дарма він там тинявся поночі?

Грудаста торговка  зашипіла на товаришку, вказуючи очима на два темні силуети, що мов два стовпи, стояли неподалік.

Руен з жахом поглянула на Дарге. Той впитував кожне слово торговки.

На його зовнішньо спокійному обличчі не проявилось жодної емоції. Тільки очі раптом стали ще чорнішим, а навколо очей проступили чорні прожилки .

- Ідемо звідси, Дарге, ідемо, будь ласка, -  повторювала Руен, смикаючи його за рукав.

Дарге нарешті звернув на неї увагу. Він подивився на Руен  згори вниз і посміхнувся. І від тої посмішки по шкірі Руне пройшов мороз.

А потім на тренуваннях Дарге вперше за весь час не зміг впоратися з магією.

Усе місто здригнулось від вибуху. Сизо-фіолетовий дим здійнявся понад замком. І якщо до сьогодні хтось з жителів Меджилу ще мав сумніви, то тепер вони остаточно увірилися  -  в замку поселилися виплодки демонів безодні.