Глава 23

Усю роботу у замку Горро Дорея учні виконували самі: рубали дрова, тягали воду з джерела, прибирали та готували їжу.

Не було жодного розподілу обов'язків. Все робили по черзі, або як накаже вчитель.

Дарма, що Руен була дівчинкою та ще й наймолодшою з них, їй ніхто навіть не думав робити послаблень. З самого ранку вона тягала воду із струмка великими дерев'яними цебрами. Руен повинна була наповнити величезну дерев'яну діжку, що знаходилася в одному з підсобних приміщень питною водою.

Того дня погода стояла ясна з самого ранку.  Все віщувало сонячний день. І настрій у всіх був не такий пасмурний, як завше.

Рамар рубав дрова в господарському дворику, а Вітор підбирав їх і вкладав у акуратні стоси в дрівнику. Дарге теж був неподалік - він лагодив колесо возу, що вийшло з ладу. На його обличчі та тілі синці та садна вже майже загоїлись. Лише між бровами залягла глибока складка, якої раніше там не було.

 Рамар добродушно піджартовував над Вітором, і в перервах перемовлявся з Дарге. Дарге відповідав через раз, а все більше відмовчувався.

 Вітор сьогодні також був не такий похнюплений, як завжди - він не огризався на жартівливі випади Рамара, і на його обличчі навіть кілька разів з’являлась подоба кислої посмішки.

Але посмішка та враз зникла, як тільки він побачив Руен, що виходила з кухні. Вона несла до їдальні котел зі щойно приготованою м'ясною юшкою.

Вітор зі стопкою дров у руках саме йшов до дрівнику.

Порівнявшись з Руен, він мов ненароком штовхнув її в плече, а потім спритно перечепив, підставивши ногу. Руен  не втримала рівновагу, і котел вилетів із її рук. Гаряча юшка вилилася  на землю та їй на ноги лишаючи там криваві пузирі опіків...

Увесь час, що жила в замку, Руен мовчки зносила каверзи Вітора. Вона не відповідала на його знущання з приводу невміння володіти магією, чи на те, що вона лиш дівчисько і місце їй на кухні.  Не звертала уваги, коли він робив їй дрібні капості: “незумисно” перекидав тарілку, лишаючи без вечері, “ненароком” обливав крижаною водою, “випадково” зачиняв у псарні з лютими вовками Дорея. Вітор був вигадливий і ніколи не повторювався у своїх каверзах.

Все відбувалося на очах старших. Але вони ніколи не втручалися.  Так тут було заведено. Кожен вирішував свої проблеми сам.

А ще з найперший дня перебування Руен в замку учні Дорея були налаштовані проти Руен. Вона  не раз ловила на собі ворожі погляди Вітора й Рамара. Дарге ж завжди дивився крізь неї, наче вона була порожнім місцем. Руен намагалася не показувати наскільки сильно це її тяжить. Колись у неї були брати, які обожнювали її і здували з неї порошинки. І ось тепер історія повторилася – у неї з'явилися нові брати. Брати по нещастю. Але ці були налаштовані до неї вороже.  Руен бачила це. Відчувала кожною клітиною свого тіла. Вона не могла зрозуміти, чим заслужила таке ставлення і від цього гіркота збиралася в її душі, переповнювала, породжувала образу і злість  та заважала зосередитись під час медитацій.

Лиш через якийсь час Дарге почав ставитись до неї дещо краще, і це був маленький промінчик світла у вирі суцільної темряви.

Руен ніколи не відповідала на нападки Вітора, бо понад усе бажала завоювати... нехай не дружнє ставлення,  бодай повагу інших учнів Дорея. А особливо Дарге. Тож вона терпіла, не відповідала злом на злість, не нарікала й не скаржилась. До сьогодні.

...коли повитий парою окріп виплеснувся на ноги Руен, вона скрикнула від болю та ще більше від розпачу: Дорей не похвалить її за зіпсований обід.  

- Чи ти осліпла?! Дивись куди йдеш! - прошипів, проходячи повз неї Вітор.

Гнів скипів та виплеснувся назовні. Цього разу Руен не змогла владнати з собою і з кулаками накинулась на кривдника. Вітор, ніби тільки того й чекав: в ту ж мить кинув на землю стоса з дровами і пішов в наступ.

Ні, це був не рукопашний поєдинок, якому навчав на тренуваннях учитель. Це була звичайна вулична бійка без жодних правил. Двоє підлітків миттю опинилися на землі, сплелися у вузол і почали тузити один одного по чому прийдеться. Все сталося за якісь секунди.

Рамар застиг із занесеною над головою сокирою. Дарге теж припинив працювати. Вони підійшли до забіяк і мовчки спостерігали за тою чубаниною.

Руен і Вітор катались по землі, бруднячись у пилюці та розлитій на землі юшці. Обоє червоні й спітнілі. Кожен намагався якомога дошкульніше вдарити супротивника. Причому в хід йшли не лише кулаки, а й нігті і навіть зуби. Ну і за добірними лайливими висловами з обох боків справа теж не стала. У Вітора вже було передерте обличчя, а на передпліччі Руен виднівся слід від Вітрових зубів.

Ніхто навіть не помітив, як із замку, ніби чорна тінь з'явився високий темний силует.

Горро Дорей підійшов і без зайвих слів схопив обох підлітків за коміри, розтягнув їх у різні боки.

У запалі бійки вони не відразу отямились та зрозуміли що відбувається. Обоє важко дихали і з ненавистю дивилися одне на одного, готові знову зчепитися.

- Що, з дідька, тут відбувається? - спитав Дорей,і його голос одразу охолодив бойовий запал забіяк.

Вітор зблід, а очі його округлилися. Він дивився на вчителя знизу вгору, ніби кролик на удава. Руен  важко дихала, все ще не в змозі впоратись з гнівом і обуренням. Але і вона принишкла.