Глава 22

Цілий день і цілу ніч юрба знущалася з безпорадної жертви. Руки й голова Дарге були зафіксовані дерев'яною колодкою. В нього кидали камінням і били палицями, обдерті хлопчаки плювали на нього і, боячись підійти ближче, здалеку кололи заточеними дерев'яними палицями.

Особливо Дарге страждав від спеки та мух, які кружляли й намагалися сісти на криваві рани.

Син старости, звичайно ж, теж був тут. Він упивався видовищем мук свого ворога, незважаючи на пекуче нещадне сонце. По його червоному вгодованому обличчі струмками стікав піт - але він все ж не йшов.

Кумбар вигадував дедалі нові знущання з ворога. Та все ж, коли опівдні сонце стало в самому зеніті, навіть він не витримав і пішов відпочити від забави в затінок свого дому.

Коли його масивний силует зник за рогом з натовпу вийшла дівчина з ніг до голови закутана покривалом. Вона піднесла до потрісканих губ змученого хлопця глечик з водою. Не вимовивши жодного слова, вона пішла геть, лиш в її блакитних, ніби озера, очах стояли сльози. То була Алайна.

Наступного ранку чорний лорд сам приїхав за своїм учнем на запряженій кіньми підводі. Під пильними поглядами проріділого натовпу, він відімкнув колодки й зняв обм’якле тіло Дарге з ганебного стовпа. Поклавши його до візка, він відвіз його до замку.

Після полудня, після медитації та тренувань, Руен пробралася до кімнати Дарге.

Вона тихенько прокралась у двері й спинилася біля входу. Руен дивилася на Дарге, що лежав на ліжку. Обличчя його запухло та було вкрите синцями й кривавими саднами. Одяг був порваний і брудний та просочений кров'ю. Пройде кілька днів, рани на тілі швидко загояться - як це буває у магіків. Але тільки демонам відомо, які рани залишилися в його душі й чи заживуть вони коли-небудь взагалі.

Руен переминалася з ноги на ногу, не наважуючись ні увійти всередину, ні піти геть.

Але Дарге помітив біля входу її зсутулену постать.

- Подай води, - прошепотів він, і Руен кинулася до глечика, що стояв на табуреті. Наливши воду в склянку, вона тремтячою рукою піднесла його Дарге. Той припіднявся і почав жадібно пити.

Коли він вгамував спрагу, Руен поставила склянку і зважилася сісти на краєчок дерев'яної табуретки.

- Навіщо ти збрехав, Дарге? - тихо спитала Руен. - Адже вчитель не віддав би тебе їм, якби ти сказав правду.

Дарге повернув до неї голову, але нічого не відповів.

  - Вона дуже гарна. Ця дівчина... наречена Кумбара. Вона тобі сподобалась?

Дарге ще раз подивився на Руен, що сиділа, мов горобець на гілці.

-  Річ не в тому, подобається вона мені чи ні, Руен, - сказав він. - Вона слабка. І вона дівчина... вона б не вижила після всього. Якби я вчинив інакше,  мені довелося б з цим жити. Розумієш?

Перед очима Руен пропливли сцени їхніх тренувань. Коли доводилося битися з Дарге, він не щадив її та не робив жодних поблажок. Скільки разів вона опинялася на землі, скільки ударів пропустила під час бою... адже вона теж дівчина. Це слово здалося дивним стосовно неї самої. Вона дівчина? Чи дівчина вона? Ні... вона була колись дівчинкою... але дівчиною так і не стала.

Ні зовні, ні внутрішньо не відчувала  себе такою.

Волосся Руен трохи відросло, а в худому засмаглому тілі не було й натяку на жіночність.

  Серце в грудях защеміло, а до горла підступив камінь. Руен часто заморгала і злізла з тумбочки.

- Гаразд. Я піду, - сказала вона. - Учитель може помітити, що мене нема.

- Почекай, - сказав Дарге. Він взяв у руку її маленьку шкарубку долоню і пильно подивився в очі.

- Тут дуже важко не озлобитись, Руен, - сказав він. - Не дозволяй жорстокій реальності змінювати себе - тоді ти здобудеш владу змінювати реальність.

Руен кивнула, і постаралася вдати, що зрозуміла, про що говорив Дарге.

- А ще знай - Вітор не ненавидить тебе, він просто дуже сумує за тим, хто був перед тобою.

Сказавши це, Дарге відпустив її руку.

Декілька миттєвостей Руен стояла, ніби прибита громом.

Вона хотіла поставити ще тисячу запитань. Але Дарге вже відвернувся до стіни, ясно даючи зрозуміти, що більше не хоче розмовляти.

Руен, ще трохи почекавши, вийшла з кімнати.

Вона йшла коридором і стіни кружляли перед очима. Тепло долоні Дарге на її руці, його погляд і його слова, які перевернули все з ніг на голову. Значить, вона зайняла чиєсь місце. Місце того, хто був до неї. Того хто, мабуть, помер. А може його вбили... Руен раптом усвідомила що одяг, який сидів на ній, ніби мішок, швидше за все належав йому ... тому хлопцеві, за яким сумував Вітор.

Руен притулилася спиною до стіни. Як же хотілося заснути... Щоб раптом прокинутися й опинитися поза кошмаром, у який вона потрапила. Прокинутись там, в тому, іншому світі  житті, де її оберігали від всього світу батько та брати. Або, можливо... й не прокидатися зовсім.

Після події на ярмарку і розмови, Дарге став по-іншому ставитися до Руен. Він більше не дивився крізь неї, ніби вона була порожнім місцем. В ті рідкісні хвилини, коли вони опинялися вдвох, він розмовляв з нею.

Його тихий голос і неспішна мова діяли на Руен заспокійливо. Коли він дивився на неї, його завжди сумні відсторонені очі ставали трішки теплішими.