Глава 21

Не далі, ніж наступного ранку, лорду Дорею стало відомо про інцидент, що стався на ярмарку в найдрібніших подробицях. Виявилося, що Кумбар був ні ким іншим, як сином міського старости.

Сонце ще тільки вигулькнуло з-за горизонту, а  перед ворітьми замку вже чекала чималенька процесія.  

Староста приволік із собою свого побитого сина, з десяток поважних міських чиновників, своїх помічників, та цілу делегацію заможних та впливових городян, одягнутих у своє найкраще вбрання.

З-за плеча невдахи-нареченого виглядала бліда дівчина, яка і стала причиною всього того прецеденту.

Ворота було відчинено і делегація увійшла до замкових володінь, боязко оглядаючись по сторонах. Вони зупинились на викладенім різноколірною бруківкою майданчику неподалік воріт. Четверо учнів лорда Дорея теж були тут.

Староста, такий же червонолиций і кремезний як і його син, відрізнявся винятковою гучністю. Його маленькі очі мружились і бігали від одного похмурого мешканця замку до іншого. Він старався говорити голосно й гнівливо, але все ж його голос  раз по раз зривався на фальцет.

Від старости несло спиртним - цілу ніч він закидався горілкою та ремствував на безчинства осоружного лорда та його поганців.

Нелегко йому далося рішення прийти до замку самого чорного лорда, мерзенного ставленика демонів безодні.

 Тут на чаші терезів стали зганьблена честь та страх перед зловісним господарем замку.Перша чаша в якийсь момент переважила, але друга так і норовила опуститися під вагою забобонного страху.

Староста розмахував руками, хорохорячись й підбадьорюючи сам себе, та з усією красномовністю виголошував звинувачувальну промову.

Розповідав, як учні лорда Дорея наслали чари й зазіхнули на честь нареченої його сина Алайни. А коли той спробував захистити її, вони підступно напали на нього вчотирьох і жорстоко побили.

Лорд Дорей мовчки слухав усе те з незворушним виразом обличчя.

  Руен крадькома глянула на Дарге. Той здавалося і зовсім не чув, про що віщав міський староста. Він, як завжди, мав відсторонений вид і,  здавалося, те що тут відбувалося зовсім його не бентежило.

Руен відшукала очима Алайну. Дівчина була бліда, наче смерть, а в її величезних синіх очах застиг тваринний жах.  

Якби те, що сталось на ярмарку стосувалось будь-якої іншої дівчини Меджилу, вона відбулася б насмішками та дошкульними жартами. Можливо, вона більше не змогла б вийти заміж  та лишилася в старих дівах. На долю  її хлопця,  теж припала б чимала доля ганьби та знущань. І це найстрашніше, що могло з ними трапитись.

Однак тут справа стосувалась старости Меджила. Честь його сина  була стояла  на кону.   Староста мав неабияку владу в місті і з тим, хто ставав йому на шляху розправлявся швидко і люто. Всі присутні розуміли - Алайні не позаздриш. Вона своїм учинком підписала собі смертний вирок.  

Староста вважав  себе неабияким оратором і зараз, увійшовши в роль, упивався власним красномовством.

- Чого ти хочеш, Варгоше? — перебив його Дорей, якому уже почало набридати все те дійство.

Староста враз запнувся на півслові й розгублено змовк під важким поглядом господаря замку. Очі його почали бігати по кутках.

- Я думаю буде тільки справедливо ... тобто те, що сталося не далі, ніж минулого дня ...  це безправомірне використання магії, яке завжди має каратися законом... Та ще й проти мирних, ні в чому не повинних... - почав було Варгош, але Дорей знов його перебив.

- У мене немає часу слухати твоє марнослів'я, - сказав він. - Або кажи чого саме ти від мене хочеш, або забирайтеся геть.

Очі Варгоша забігали ще швидше. Він ще трохи подувся і попхикав, але все ж з видом скривдженої гідності сказав:

- Нехай твої поганц... еммм... служки зізнаються, що наслали чари на наречену мого сина, - сказав він. - Привселюдно. Ось при цих усіх свідках.

Дорей засміявся йому в обличчя так гучно, що міський староста з несподіванки відскочив назад і наступив на ногу бородачу, який стояв позаду. А той, скрикнувши, мало не звалився з ніг, вносячи загальне сум'яття в і без того безладні ряди делегації.

Руен почула як позаду неї нервово хихикнув Вітор. Самій же їй було зараз зовсім не до сміху, адже саме через її необачність заварилася вся ця каша.

 Відсміявшись, Дорей зі зневагою окинув поглядом бородатих представників міста і сказав:

- Добре. Зараз усе з'ясуємо.  

Він повернувся до своїх учнів, що стовпами стояли осторонь.

- Хто з вас наставив роги синові міського старости Кумбару? - запитав Дорей навмисне так голосно,  щоб і в задніх рядах його добре розчули. Староста голосно засопів і почервонів від обурення.

Учні Дорея похнюпились. Учитель люто карав і за менші провинності.

- Ну ж бо? Я чекаю,  - повторив Дорей, свердлячи поглядом своїх учнів. - Хто виваляв в багнюці ім’я старости?

Дарге ступив крок уперед.

-  Ага. Ось воно як, - сказав Дорей, і губ його торкнулася глузлива посмішка.

Він підійшов до делегації містян. Ніхто і схаменутись не встиг, як він схопив  за руку Алайну та ривком висмикнув її до центру кола. Дарге та Алайна тепер стояли одне напроти на одного.