Глава 13

Після кількох днів виснажливої їзди подорожні ступили нарешті на землі Прилісся.  Чагарники все ближче підступали до дороги, закривали шлях колючим галуззям, хапали коней за ноги, затримуючи та не пускаючи непроханих гостей в нетрі своїх володінь.  Дерева тут були кремезніші та вищі. Вони розчепірили на всі боки сучкуваті віти, немов заповзялися сховати небо. Ліс притих та насторожився, спостерігаючи за довгою кавалькадою вершників.

А потім хащі раптом розступились і подорожні побачили, що в небі висить палюче сонце. Ґрунтова дорога круто взяла вгору, припорошуючи копита втомлених коней жовтуватою курявою.

І ось вони вже біля Меджилу.

То  було забуте богом містечко. Воно виросло перед ними зненацька, з усіх боків оточене густим лісом.

Місто непривітно мружило вузькі віконця бійниць, відгородившись від мандрівників високими стінами кам’яного муру. Масивні дубові ворота були наглухо зачинені.

Дорей вийшов уперед. Затінивши обличчя долонею, він подивився вгору на дві сторожові вежі, що височіли по обидва боки воріт. Кінь під Дореєм стомлено тупцювався, а чорні пси хекали виваливши назовні язики. 

- Гей! Є хто?! - крикнув Дорейн, але у відповідь почув лише тишу.

Почекавши трохи, він дав наказ одному з солдатів, і той, під'їхавши до воріт, вдарив у металевий дзвін, що висів на них.

   З правої сторожової вежі одна за одною сторожко висунулись кілька кудлатих голів.

- Хто такі? - було не надто шанобливе вітання.

Дорейн озирнувся назад, туди, де в руках одного з солдатів майорів червоний стяг з вигаптуваною золотом емблемою імперії.

Солдат зі знаменом виступив вперед і, прочистивши горло, голосно проголосив:

- За наказом і з милости його світлості імператора Східних земель Адеоніса Божественного Сонцеликого, новопризначений лорд Еддар Горро Дорей прибув до земель Прилісся, аби прийняти його землі разом з містом Меджил та усіма його мешканцями під своє управління.

Герольд ще деякий час урочисто розповідав про милість намісника та повноваження новоспеченого лорда. Однак охоронці відкривати воріт не поспішали.

Попередній лорд міста вже давно упокоївся в могилі, і місто жило в вольності та самоуправі. Про це до Сонячного Граю доходили найдикіші сповнені страхітливих подробиць чутки.

Чутно було, як охоронці вежі сперечалися між собою та ніяк не могли дійти згоди.

Врешті Горро Дорею увірвався терпець.

- Якщо ви зараз же не відчините ворота, ми візьмемо місто штурмом! - сказав він.

Лайка змовкла, і з вежі звісилося кілька бородатих голів, оцінюючи сили противника.

Потім один з бороданів щось тихенько сказав решті на невідомім Дорею діалекті, і охоронці вибухнули гучним реготом.

Ерсей, який був знайомий з місцевим говором, з цікавістю дослухався до розмови стражників. Він почув декілька непристойних жартів в адресу Дорея, що, як зазвичай, був одягнений у все чорне і від цього здавався ще вищим та худішим. І про огидну відмітину на його обличчі. І про кристал, що висів на його грудях жалюгідний і згаслий, ніби немічний бовтунець неспроможного чоловіка. І про псів, один із яких стрибав на трьох лапах. І про худющого бранця прив'язаного довгою мотузкою до коня.

Дафір від душі потішався виставою. Він не приховував зловтішної усмішки й не поспішав прийти лорду Дорею на допомогу. Варто було йому лише сказати слово, лише явити цим недомитим охоронцям свій божественний лик і проблема вирішилася б в ту ж мить.

 У всій імперії спадкоємців знали в обличчя. Їхні лики, мальовані маслом, маячіли на стінах усіх храмів та церков, негласно прирівнюючи їх до богів. Кожного дня, підносячи молитву на святому місці, люди лицезріли імператора та всіх його тридцяти двох наступників, намальованих у порядку спадкування трону.

То була одна з причин, з яких Ерсея  послали супроводжувати цього самовпевненого вистрибня.

Так! Двадцять шостий спадкоємець імператора міг би вирішити все миттєво. Але замість того, він мовчки спостерігав за тим дійством, склавши на грудях руки. Він чекав, поки Дорей звернеться до нього за допомогою.

Чорний лорд зціпив зуби та знехотя повернувся до Ерсея.

- Накажи їм відчинити ворота, - сказав він. - Чи ми так і будемо ствобичити тут всю ніч.

Сині очі спадкоємця переможно спалахнули, а на обличчі розлилась утіха. Ось він момент тріумфу.

Без нього, без Ерсея, без його допомоги, цей без тижня день лорд не годен потрапити до власних володінь. Вперше за час їхньої подорожі Ерсей нарешті відчув перевагу над цим жебраком, до якого так ганебно був приставлений у супровід.

Позволікавши ще трохи, Ерсей нарешті вийшов уперед.

Він розправив  плечі та підвів голову так, щоб стало видно його божественний лик, титульний знак на грудях та повний сили кристал.

– Ми двадцять шостий спадкоємець імперії Східнозем’я Ерсей Рогес Валлійськи наказуємо вам в цю мить відкрити ворота! - владно мовив він.

На сторожовій вежі одразу притихли. Жарти та регіт припинились, змінившись перешіптуваннями. Декілька разів з-за огорожі то з'являлися, то знову зникали кудлаті голови. А потім, хоча й повільно і зі скрипом, але все ж таки ворота було відчинено.