Глава 12

Гарон і Валліс перезирнулись між собою. Всі запитливо дивилися на Ерсея.

- Нехай ідуть, - сказав той, сплюнувши кров. -  Щоб я здох, якщо стану допомагати цьому брудному виродку.

- Мій меч! - раптом вигукнув Гарон, що лише зараз помітив пропажу. - Щеня вкрало мого іменного меча!

  Кожному клевриту імператор дарував меча з висіченим ім'ям власника на держалні. Втрата меча - ганьба. Адже той, хто не може зберегти зброю в бою, також не може претендувати  на честь охороняти особу імператорської крові. Такого назавжди позбавляли честі бути воїном.

- Хай тобі трясця, Гароне! - випалив Ерсей і зміряв клеврита нищівним поглядом. Він не міг втратити одного зі своїх охоронців. Тільки не зараз.

  Адже для того, щоб юнака посвятили в імператорські клеврити, йому потрібно було подолати безліч надскладних та небезпечних випробувань.

Виживали одиниці. Більшість або гинули, або назавжди лишалися каліками.

 Претендентів готували змалечку. Випробування нового клеврита могли тривати рік, а іноді й два-три. Ерсею необхідний був кожен з його клевритів. Він, як і решта тридцять два спадкоємці, все ще знаходився в смертельній небезпеці.

 Доки його світлість батько не обере одного з них і не проголосить своїм наступником, ніхто з них не може спати спокійно.

А тому, вилаявшись, Ерсей наказав сідлати коня та разом зі своєю свитою вирушив у ліс на пошуки втікача.

Ліс був не надто густий і вони просувалися швидко. Але магік, вочевидь, теж не гаяв часу дарма. Нагнати його змогли лише коли небо прорізали перші проблиски світанку. І то тільки тому, що той опинився в скрутнім становищі.

...На Руен напала зграя лісних койотів. Вони оточили свою жертву щільним колом і поблискували на неї голодними очима.

 Руен кружляла на місці. Вона виставила вперед Гаронового меча і робила випади, відлякуючи найзухваліших хижаків.

Койоти увійшли в такий азарт полювання, що навіть не відразу помітили наближення загону озброєних людей. Вони все звужували та звужували кільце. Хижаки відчували, ще трохи, і їм вдасться розірвати здобич на гарячі криваві шматки. Розпач замішаний на страху викликали шалений сплеск магії. Колар налився помаранчевим, а від нього по обличчю промалювались чорні прожилки.

Дорей, не гаючи ні хвилини, зістрибнув з коня. Він швидко зірвав з грудей магічний кристал. Стис його в долоні - і синій сполох осяяв передсвітанкову імлу.

Оглушливий тріск розірвав тишу, і койоти враз завмерли та підібгали хвости. Вони притьмом кинулися врізнобіч, збиваючи з ніг свою жертву.

Дорей подивився на кристал. Він більше не світився - був тьмяним і мертвим, в ньому не лишилось більше ні краплини магії. Чорний лорд повагом поклав кристал до бокової тайстри.

А магік в цей час швидко підхопився на ноги та підібрав зроненого на землю меча.

Гарон спішився та кинувся до  магіка з однією лиш думкою - будь-що повернути іменного меча. Але Дорей владним жестом наказав йому не підходити. Таким же жестом він спинив своїх псів, що щирились на Руен, настовбурчивши холки.

Дорей неспішно наблизився до дівчини-магіка.

Руен стояла  на нетвердих ногах, обома руками тримаючи  перед собою меча.   Іменний меч, виготовлений зі спеціального сплаву і щедро оздоблений коштовним камінням, виглядав дивно в руці цього брудного вкритого виразками та опіками створіння. Руен була схожа на городнє опудало у своїй подертій хламиді, що бовталась на худющому тілі, з поголеною головою та опаленими бровами й віями. Жалюгідне видовище. От тільки сповнені темряви очі змушували відчути холодок за коміром. Тваринний страх в них перемішався з ненавистю та долею безумства.

 Гаронів меч, надто великий та важкий для Руен, водило в різні сторони. Вістря, що вона його націлила на Дорея, стрибало в повітрі.

Чорний лорд зупинився і глузливо повів бровою.

- Віддай меча, а то ще покалічишся, - сказав він, протягуючи руку.

Руен відступила і невміло замахнулась.  Вона тисячі разів бачила, як це робили її брати з батьком. Годинами спостерігала, як вони відпрацьовували атаки та різноманітні тактики бою.

 Однак сама вона тримала меча вперше в своєму житті. Клинок просвистів у повітрі, описуючи дивну траєкторію,  і Руен, втративши рівновагу, ледве втрималась на ногах.

Дорей  без зусиль ухилився від тої не вельми майстерної атаки. А потім ударив у відповідь. Плаский бік меча гучно ляснув по спині. Руен скрикнула від болю та заточилась. Вона оперлась об меча наче об палицю, і його вкрите витонченими візерунками вістря глибоко увійшло в вогку землю. Десь позаду болісно застогнав Гарон.

Відновивши рівновагу, Руен рушила по колу, балансуючи на напівзігнутих ногах та приміряючись для нової атаки. 

Дорей втомлено зітхнув. Йому вже набридла ця недолуга вистава. Все чого він хотів - це зігрітися біля багаття та якнайшвидше лягти спати. Він стримав позіхання. Що ж, очевидно, спочатку доведеться трохи провчити це шмаркате дівчисько.

Дорей почув, як знов вискнуло прорізане навпіл повітря, і лезо меча промайнуло в кількох дюймах від його шиї. Цього разу він ледь устиг відхилитись і відчув слабкий вітерець близько сонної артерії. Це враз розвіяло його сонливість. Мав бути обережнішим. Ще не вистачало, щоб дівчисько ще раз зганьбило його при Ерсеєві та його ручних шавках.  Тож він не забарився з відповіддю. Замашистий удар  - і Руен опинилась на землі.