Глава 11

По обидва боки від Дорея, щирячи зуби, стояли його пси. Той що скалічений тримав понівечену лапу в повітрі, намагаючись не торкатися нею землі.

Ерсей озирнувся через плече і підвівся на ноги.

- Що ж тобі не спитися, високоповажний лорде? - промовив крізь зуби.

Дорей повів підборіддям, так ніби йому заважав комір. Потім  кількома широкими кроками перетнув простір намету. Коли наблизився до магіка, що сидів на підлозі, той відсахнувся та впав на спину.

Та Ерсей враз ступив між ними, перегороджуючи шлях Дорею.

- Навіщо він тобі? Що ти збираєшся з ним робити? – спитав він.

- Відійди з дороги, - сказав Горро Дорей так спокійно і доброзичливо, що навіть у товстошкірого Валліса по спині пробігли мурахи.

- Ти знаєш, що за законом імперії ти повинен віддати магіка сірим ченцям. Або ж убити його. Чому не зробив так? Чому не наказав послати гінця до Гніздів'я?

  - Твій батько наділив мене владою чинити так, як вважаю за потрібне, - крізь зуби процідив Дорей. - І звітувати ні перед ким наміру я не маю. Тим більше не перед низькорідним бастардом.

Ерсей спочатку зблід, потім почервонів. Права рука його сіпнулась в напрямку держала меча.

Звідки цей пройдисвіт міг знати, що мати Ерсея була не родовитою леді, а всього лиш покоївкою у замку Адеоніса Сонцеликого? Адже вона зробила все для того, аби ця таємниця пішла разом з нею в могилу. Імператор любив його матір, то ж вона, маючи владу над ним, добилася для свого сина такого ж статусу та привілеїв, які були в інших законних спадкоємців.

Імператор ставив Ерсея нарівні з іншими синами та навіть призначив йому черговість спадкування трону, нехай навіть двадцять шосту.  

Однак, хоча Ерсей і був менш родовитий, ніж його брати, зате гонору мав більше їх усіх разом узятих.

Його хворобливе самолюбство страждало.  Він не міг змиритися з такою несправедливістю долі та  постійно бунтував, випробовуючи на міцність терпіння імператора.

А той спускав йому все з рук з поваги до пам’яті його покійної матері.

 Але остання витівка Ерсея на головній площі в день піднесення дарів переповнила чашу терпіння.  І тепер двадцять шостий спадкоємець Східноземного престолу мав  спокутувати провину, супроводжуючи свого ворога до його нових володінь. Що може бути принизливішим? Злість скипіла в жилах дафіра.

Він вихопив з піхов меча.

- Ти збираєшся вбити мене лише за те, що я сказав правду? -  глузливо всміхнувшись, запитав Горро Дорей. Він навіть не потрудився оголити зброю та владним жестом зупинив псів, що ринулись було його захищати.

Аж ось, осяваючи обличчя Ерсея, по лезу його меча промайнула блакитна іскра - він задіяв магію кристала. Меч спалахнув синім світлом, електризуючи повітря навколо.

Усмішка враз зійшла з обличчя чорного лорда. Вираз його став злим, а на грудях зловісно зблиснув магічний реберник.

Навколо стало зовсім тихо - ні зітхання, ні ворушіння, ні навіть дрібного стуку зубів переляканого до смерті магіка більше не було чутно. Клеврити дафіра, підступили щільніше, аби в слушну мить стати на захист спадкоємця.  Обличчя їх були напружені. Вони добре пам'ятали недавнє фіаско на площі.

Але Ерсей наказав не втручатись  - це був поєдинок честі. Його розпирало від люті і обурення. Він жадав крові. І то негайно.

Намет Ерсея був достатньо просторим, аби в ньому помістились, не надто тіснячись, всі його клеврити, розкладний стіл кілька стільців та дорожні ліжка. Звичайно, навіть так, він не був пристосований для боїв на мечах. Та це не завадило Ерсею та Горо Дорею влаштувати тут показовий виступ. А подивитися таки було на що: обидва суперники майстерно володіли мечами.

Ерсей ринувся на ворога, заносячи для удару меча, Дорей ухилився гнучким порухом гартованого, наче лезо клинка тіла.

Вони танцювали дикий танець  мечів та магії, ухилялись від ударів  і робили випади у відповідь. Блискавичні рухи, дзвін металу і сині  іскри магії  розривали повітря. Це було страшно. Це було видовищно. Настільки, що ніхто навіть не помітив, що той, через кого розпочалась це криваве дійство давно зник.

Кут у якому, забившись, сидів магік спорожнів, а в стіні намету з’явилась чимала вертикальна прорізь.

Пропажу помітили тільки після того, як лорд Горро Дорей повторно виваляв у бруді двадцять шостого спадкоємця Східноземної корони.

З переможним видом Дорей навис над супротивником, притискаючи його до землі ногою. Вістря меча упиралося в шию дафіра, все ще потріскуючи блакитними іскрами магії.

— Хочеш жити?  — промовив Дорей. Він натиснув на руків'я, пускаючи червоний струмок червоної блакитної крові. - Тобі доведеться дуже чемно попросити про це.

 Ерсей дивився на свого ворога з вбивчою ненавистю. Він бачив - чорний лорд не жартує - аж надто кровожерно виблискували його очі, а тонкі губи сіпались з нетерплячки.

Однак від чергового приниження його врятував один з клевритів. Схвильований голос Герона перервав ту драматичну сцену.

– Магік!  Його нема! Він утік!

Це було наче відро крижаної води вилите на голову. Усі раптом прийшли до тями.

Дорей на мить застиг на місці, а потім притьмом кинувся з намету. Він лишив спадкоємця та його зневажену гідність під опікою його вірних клевритів.

– Що ми? Йдемо на пошуки чи як? - розірвав навислу тишу Валліс, подаючи руку спадкоємцю і намагаючись не дивлитись йому в очі.

Той не відповів. Він мовчки обтрушував одяг від бруду і намагався прийти до тями.

- Навіщо? - сказав Еліас -  рудий юнак з високим чолом і  карими очима. - На ньому колар. А без магії він нікому не зможе завдати шкоди. Скоріш за все він сам, без нашої допомоги, сконає в лісі.

За кілька хвилин вся компанія шумно вивалилася з намету на вулицю і враз притихла, побачивши чорного лорда, що стояв осяяний місячним сяйвом, наче кам'яна брила посеред лісової просіки.

Він закотив рукав і виставив перед собою руку з магічним тримачем. Тримач мав утримувати бранця, наче на повідці та вказувати, де той знаходиться.