Глава 8

Ерсей зі своїми людьми стали табором за облямівкою випаленого кола. Дорей трохи віддалік давав раду своїм псам. Одному з них  вибухом майже відірвало передню лапу, і вона бовталася на тонкому шматку шкіри.

- Я ж казав, що треба повертатися і слати гінця до сірих ченців, - сказав Ерсей. Він саме проходив мимо і тепер, спинившись, заглядав Дорею через плече.  

 Дорей пробурмотів щось нелагідне у відповідь і продовжив обмотувати лапу пса розірваною на смужки ганчіркою.

- Не допоможе. Він так і залишиться калікою. Краще пристрелив би бідолаху, - провадив далі Ерсей.  - Ти б про себе подбав, опік у тебе на обличчі жахливий. Просто огидний. Шрам, без сумніву, лишиться назавжди.

Ерсей говорив, ніби-то співчутливо, але знущальні нотки в голосі виразно говорили про його справжнє ставлення до того, що сталось.

 Двадцять шостий спадкоємець тріумфував. Цей бісів новоявлений лорд не схотів послухати його поради, за що й поплатився.

 Горро Дорей  мовчки підвівся з колін і потріпав пса за вухом.

Той ощирив зуби та глухо загарчав на господаря.  Інший пес стояв неподалік і безперестану чхав та трусив головою - він добряче приклався головою об стовбур дерева  і ніяк не міг прийти до тями.

Дорей  дістав з мішечка, що висів у нього на поясі якісь мазі та почав намащувати ними опік, що вкрив всю ліву частину обличчя і шию налитими жовтуватою рідиною пухирями.

  Накульгуючи, він попрямував до свого коня, аби зняти попругу.

Гвардійці ж, скориставшись з його відсутності знов підійшли ближче до старого в’язу, під яким, спершись об стовбур, сидів бранець. Завдяки колару магік не ніс загрози,  вони це знали й без страху розглядали його, як страхітливого скорпіона, в якого щойно вирвали жало.

Ніхто з них не знав, що відбувалося з хлопчиками, там за високими стінами сірого монастиря.

- Мабуть, не надто їх там балують, їжею, - припустив гвардієць з червоним обличчям, потираючи потилицю. - Он... шкіра та кістки одні.

  Худющі ноги, що стирчали з-під хламиди, рани та застарілі рубці на тілі й обличчі, убога одежина з грубого сукна, наголо пострижене волосся, - нічого не сховалося від допитливих очей імператорських гвардійців.

- Ага! Зате вже палицею справно частують, - сказав інший.

- У мене в сестриного сина така гидота виявилася, - сказав гвардієць із запалими щоками й сумними сірими очима. - Його тільки місяць тому до цих сірих катів відправили. То ось що його там чекає... Знала б моя сестра, з горя б сконала.

- Паскудство яке! Їх би так помучити день-другий! - сказав ще один гвардієць.

- Та ні, брат, магіки живучі, з ними нема чого церемонитися, нема чого годувати їх досхочу.

- А чого ви хотіли? Найсильніші спалахи трапляються, коли такому ось магіку боляче чи страшно, ось вони й стараються, - продовжив краснолиций, той, що підійшов найпершим.

Магік сидів, спершись спиною об старого в’яза, і зацьковано дивився на солдатів безпросвітно чорними очима. На лобі та під носом, ніби бісеринки, виступили краплі поту.

Червонолиций відкрив рот, щоб прокоментувати дію колару, але в цей момент до них наблизився Горро Дорей зі скринькою в руках. Гвардійці відразу замовкли й неохоче розійшлися.

Дорей сів біля магіка й абияк перев'язав його рани та міцно зв'язав йому ноги й руки.

Потім питливо глянув  у брудне обличчя хлопця.

- Що, добряче тебе почастували мої дойди? - сказав він. Голос його був хрипким наче наждачка.

Хлопець не відповів, лиш сторожко слідкував за кожним рухом Дорея.

- Та й ти в боргу теж не лишився...  -  Дорей торкнувся обпеченої шиї. -  Як  ти зміг втекти з Гніздів’я?

При слові “Гніздів’я” магік здригнувся, і від обсидіанового колару по обличчю пробігли криві чорні смуги, стримуючи магічний сплеск.

Дорей скривив губи в посмішці.

- Сірі монахи мають не надто лагідну вдачу...

Магік мовчав. Здавалося будь-який глузд полишив його, і запитання Дорея відлітали від нього наче горох від стіни. Лиш при згадці про сірих ченців та Гніздів’я хлопець щоразу здригався.

Так і не добившись від магіка жодного слова, Дорей лишив його в спокої та заходився розводити багаття.

Ерсей зі своїми клевритами розташувалися в великому наметі в центрі табору і звідти долинали голосні вигуки та вибухи сміху.

Там відбувалось святкування. Двадцять шостий спадкоємець зміг знешкодити магіка. Він не побоявся виродка, що втік з Гніздів’я та вберіг мирних жителів околишніх поселень від смертельної загрози. А ще врятував понівеченого магіком Горро Дорея. Принаймні саме такої версії подій мали намір притримуватись Ерсей та його клеврити при поверненні до Сонячного Граю. І зараз, в шумних веселощах подвиг Ерсей обростав новими подробицями та барвистими деталями.

В той час Горро Дорей, що разом зі своїм бранцем знаходився на віддалі від інших, підігрівав на вогні м’ясо. Зручно вмостившись біля вогнища, він дістав з мішка хліб та фляжку з вином.

Дорей неспішно вечеряв під пильним поглядами своїх псів. Вони стояли віддалік та не зводили очей з підсмажених шматків курятини в руці господаря.