Глава 7

Горро Дорей  спішився і попрямував до кривавого мотлоху, в якому вже згасли останні проблиски життя.

Та він не пройшов і половини шляху, як раптом щось гухнуло і  синій спалах осяяв його обличчя. Вибух був набагато слабіший, ніж перше, та і його сили вистачило, аби пси Дорея, жалібно вискнувши злетіли в повітря. Їх відкинуло назад на добрий десяток ярдів. Сам же лорд Дорей  звалився наче куль соломи й покотився по землі, зметений потужною силою магії.

Гвардійці кинулись врізнобіч. Лише голосний наказ Ерсея зміг спинити їх.  

Поки Горо Дорей  безтямно спочивав на випаленій траві - Ерсей віддавав накази.

 Його клеврити стали в перших рядах. Вони створили магічний щит кристалів та почали підступати, звужуючи коло.

 Дим трохи розвіявся і в його вирві вималювався силует  магіка: загнаного, доведеного до оскаженіння, небезпечного.

Білки його очей змінили колір. Вони заплили помаранчевою лавою, а зіниці побіліли.

Нелюдський вишкір  і маска безумства на ще дитячому скривавленому обличчі робили його особливо моторошним. Рвані рани на тілі зяяли й сочились кров’ю.

Магік не зводив очей з переслідувачів, що підступали все ближче.

 Він часто дихав, його трусило наче в пропасниці - біль, страх і ненависть вібрували в повітрі фізично відчутною аурою.

Ще один вибух, чи скоріше  короткий сплеск, зміг збити переслідувачів з ніг, але не більше.

  Дорей , що саме прийшов до тями, підвівся на ноги й підхопив зроненого на землю меча.  

Він був увесь виваляний в попелі з зітлілим листям на одязі та у волоссі. Ліва частина обличчя пузирилась від потворного опіку - куди й подівся флер вінценосного переможця. Дорея хитнуло вбік, і він ледве втримався на ногах. Щоб не впасти довелося спертись на меча, наче на костур.

 Невірним кроком він попрямував до магіка.

Магік звів на нього запалені очі.

 Дорей не поспішав, він зрозумів - магік був безсилий, три вибухи поспіль спустошили його вщент. Спочатку Дорей  зарядив меча магією кристалу  - магіки надзвичайно живучі і вбити їх не так легко. Коли синій промінь повністю забарвив гостре лезо меча замахнувся.

Магік мимоволі витягнув перед собою пошматовану псами худу руку. Губи його дрібно затремтіли. Він схлипнув і з його безвіїх очей раптом двома струмками потекли сльози, залишаючи світлі борозни на брудних щоках.

Дорей  завмер. Але не сльози підлітка, а щось інше спинили його руку. Він у зневірі дивився на магіка. Той витер обличчя, розмазуючи бруд і засохлу кров. Його розірвана хламіда зїхала з плеча. Зліва, трохи нижче ключиці,  з-під хламиди визирнуло випалене на шкірі тавро - половинка сонця, що сходить.

  Помітивши погляд Дорея, магік швидко поправив край просякнутої кров’ю хламиди.

- Це ж пташеня з Гніздів'я! - сказав Ерсей, що наблизився до них 

з-заду.

Дорей  з досадою обернувся на дафіра, але нічого не відповів. Відлуння слів спадкоємця в ту ж мить, ніби здійнятий вітром порох, розійшлося по табору. І навіть, попри жах перед магіком, солдати знов підступили ближче, щоб хоча б здалеку, з безпечної відстані поглянути на таку дивину. На того, хто побував у земному пеклі, та зміг втекти звідти.

Магік був брудний, увесь заюшений кров’ю та мав жалюгідний вигляд. Ті, хто допіру дивилися на нього зі страхом, раптом усвідомил  - перед ними насамперед дитина, підліток якому, не пощастило народитися магіком. Випадок непідвладний волі перетворив його на небезпечне чудовисько.

- Це божевілля. Не підходьте ближче! Він може знов щось таке утнути, - сказав хтось із солдатів.

- Потрібно добити бідолаху, скільки йому ще мучитися, - відповів другий.

- Шкода його, звичайно, але якщо вибирати він чи ми, то вже нехай краще він.

Дорей  повернувся й окинув холодним поглядом солдатів, що стояли на безпечній віддалі. Ніби за безмовним наказом ті замовкли й неохоче почали розходитися у своїх справах.

Дорей  дістав з мішка, що висів на боці, круглий чорний предмет. То ув колар з обсидіану. Він мав гострі зубці спрямовані всередину. Тьмяний і чорний, він ніби поглинав у себе промені сонця.

- Звідки, чорт забирай... - пробурмотів Ерсей у зневірі.

Він відразу опустив погляд на зап'ястя чорного лорда і, перш ніж той сховав його під рукав, встиг розгледіти такий же чорний і матовий тримач - широкий браслет з кількома зазубринами знаків на ньому.

Ерсей знав про колари з обсидіану не набагато більше простих гвардійців, що супроводжували їх в цьому поході. Але він знав одне - колари були безвідмовним знаряддям проти магії. Вони закорковували магію всередині магіка. Ерсей читав про них в стародавніх фоліантах.  Якщо такий колар залишити на магіку надовго, той помре або втратить розум - його ж власна сила зруйнує його зсередини. Колари завдають магікам неймовірних страждань. Їх навіть хотіли заборонити, як надто жорстоке знаряддя тортур. Адже магія прокидалась не тільки в простолюдинів, а й в синів знатних вельмож. Саме вони виступили проти використання коларів.

Однак інших способів приборкати дику силу магії  не було, тому їх використовували в Гніздів'ї. Сірі монахи не надто переймалися муками своїх в'язнів.