Глава 3

Горо Дорей поклав руку на магічний реберник, і на коротку мить склепив повіки. Він з силою стиснув кристал в руці. А коли очі його відкрились, вони були ще яскравіші, ніж перше, наче й нелюдські зовсім. Вони заблищали демонічним сяйвом, віддзеркалюючи зблиски кристала.

Чорне волосся впало на обличчя, ніздрі затремтіли, а тонкі губи зійшлися в нитку.

Він був схожий на розгніваного демона безодні, таким страшним, що натовп відсахнувся.

А потім, перш ніж спадкоємець встиг відреагувати, кристал в руці Дорея вибухнув яскраво-синім колом потужного світла. Воно розширилось навкруг Дорея  наелектризованим гігантським кружалом та розкидало клевритів дафіра, наче іграшкових солдатиків. Реберника такої сили ще не бачили в Сонячному Граї.  

 Натовп ринувся геть, давлячись та збиваючи одне одного з ніг.

Страхітливі чудовиська-пси Дорея отримали короткий наказ  і кинулись в атаку з азартом хижаків. Вони рвали м’ясо і перегризали горлянки, сіючи ще більше хаосу та заливаючи площу кров’ю.

Зойки болю та вереск жінок лунали звідусіль.

Серед всюдисущого хаосу лише два вершники лишалися нерухомими: дафір Ерсей, чий захист вистояв перед нищівною хвилею магії та Горро Дорей, який вклав в удар більшу  частину заряду магічного реберника.

Вітер, що здійнявся від витоку магії, скуйовдив золоте волосся спадкоємця. Чорна накидка Дорея тріпотіла, наче крила велетенського кажана.

 Меч Ерсея зблиснув синім світлом магії, взятої від кристала.  Пришпоривши коня, він ринувся назустріч ворогу.  Рельєфні м’язи на передпліччях бугрились, а очі сяяли жагою крові.

Здавалося, він зломить сухорлявого Горро Дорея, наче тонкий пагін, змете його однією лише потужністю свого гніву.

Дорей чекав. Жоден м’яз не сіпнувся на його обличчі. Неспішно, наче мав час усього всесвіту, вийняв меча з піхов.

Він  відбив перший удар, а від наступного відхилився гнучким порухом тонкого тіла.

Ерсей, що звик до прямих силових атак напирав, наче розлючений молодий бик на арені. Дорей же ухилявся  з вправністю досвідченого тореадора та направляв нестримну силу і гнів ворога проти нього ж самого.

Дорей був швидким та гнучким, а його рухи зачаровували точністю та вивіреністю. Він був, як мінлива тінь у своєму чорному вбранні.

Мечі виблискували в повітрі та вносили металічні ноти в загальну дисгармонію звуків. Блакитні блискавки магії зривалися з лез, подовжуючи їх, перетворюючи на наелектризовані батоги.

Коні гарцювали та кружляли, поки вершники намагались завдати одне одному смертельного удару.

Дорей не поспішав. Він чекав, коли Ерсей припуститься помилки. І в мить, коли той вклав в удар надто багато сили та втратив рівновагу, Дорейн  перетворився на блискавку. Він  ринувся вперед та завдав удару, що відправив його світлість двадцять шостого спадкоємця в політ знайомитись з порохом міської площі.

Ерсей гепнувся на землю. Його ліва нога заплуталась в попрузі, і він ще кілька ярдів рахував бруківку найм’якшою частиною свого тіла, аж поки його сполоханого коня наздогнав і спинив один з  клевритів.

Горро Дорей сплюнув з виразом зневаги й погорди на вузькому смаглявому обличчі. Він повагом вклав в піхви меча... і це було останнім, що він встиг зробити. Ззаду його торкнуло заточене вістря меча. У хаосі, що панував на площі  Горро Дорей не помітив, як на ґвалт приспіли гвардійці міської варти.

Один з них накинув мотузка на шию непроханому гостю міста, інший заломив за спину руку, відбираючи меча. Не минуло й  хвилини, як порушника міського спокою знешкодили, закувавши в металеві кайданки.  

Процесія направилась до замку імператора Східних Земель Адеоніса Сонцеликого, суду котрого так домагався  Горро Дорей.

Ще довго містяни чули завивання моторошних вовкодавів, що біснувались та гризли залізні ґрати клітки, куди їх посадили.

А двадцять шостий спадкоємець з заюшеним кров’ю обличчям та ще більш зраненою гордістю очолював ту процесію.

Час від часу він посилав супротивнику сповнені ненависті погляди. В його боковій тайстрі лежав трофей - відібраний у Дорея магічний реберник. Але навіть він не годен був зцілити його вражену гідність.