Він з’явився в Сонячному Граї в день вдячності богам.
Самотній вершник, похмурий, наче ще одна тінь в вечірніх сутінках.
Одягнений в простий чорний одяг без прикрас. Та навіть жодних розпізнавальних знаків на чорнім плащі не мав, як то нашивки з титулом чи емблеми приналежності роду.
Але навіть так він не складав враження простолюдина. Всі, хто його зустрів того дня казали, що відразу помітили - над ним витала чорна аура.
Щось таке було в його засмаглому сповненому зверхності обличчі, в його яскраво-зелених очах та в самих його рухах, виважених та неспішних.
Найбільше ж жителів міста вразили два величезних пси, що бігли за вершником і щирились на перехожих білими іклами.
Натовп розступався, містяни з острахом відходили, пропускаючи непроханого гостя, що споглядав на них з висоти верхового сідла.
На головній площі міста було велелюдно й гамірно. День вдячності - велике свято. Звичай велів зустріти кожного добрим словом, вклонитися, подякувати та просити вибачення.
Як завжди в цей день люд розважали заїжджі актори та лицедії, що розкинули яскраві шатра та голосно зазивали перехожих.
Чорний вершник вже майже перетнув площу, коли раптом на шляху йому стрілась кавалькада з восьми вершників. Всі як один молоді та ставні, всі одягнені в гаптовані золотом білі накидки.
Один з тих вершників, красень кров з молоком, зі світлим волоссям з льоту наблизився до незнайомця майже впритул. І лиш тоді притримав коня.
Страхітливі цербери незваного гостя враз ринулись вперед, вишкіривши ікла, але чоловік у чорному спинив їх різким окриком.
- Це що за дичина? - голосно сказав білявий юнак, об’їжджаючи навколо незнайомця та розглядаючи його з усіх боків. - А де ж решта блазнів та шатро з дзвіночкам?
Юнак звертався до сімох своїх клевритів, що супроводжували його того вечора.
- Сподіваюся твої пси вміють стрибати через вогняні кільця. Бо ж тутешній люд не так просто здивувати.
Це говорив один з числених синів імператора Східних земель Адеоніса Сонцеликого, двадцять шостий по праву черговості спадкоємець престолу дафір - Ерсей Рогес Валійський.
Його клеврити, що ніколи не цурались розваг, враз підхопили тон і почали сипати дотепами, зубоскалити та потішатись з новоприбулого гостя.
З усіх боків до них посунув ласий до утіх люд. Мандрівні актори, що прибули до міста, на час лишилися без глядачів і даремно зазивали до себе містян.
Ті нутром відчували, знали, де зараз розгорнеться справжня вистава. Усі ті актори разом узяті, з дресувальниками та танцюристами не мали жодних шансів проти Ерсея Валійського, що здавна мав славу задираки та не пропускав найменшої можливості вчинити бешкет, бійку чи будь-який ґвалт.
#805 в Фентезі
#113 в Бойове фентезі
становлення героя, битви на мечах та магія, пригоди та випробування
Відредаговано: 28.09.2023