Темні лабіринти

Вони наближалися до палацу, але чим ближче вони були, тим більше їх обертало відчуття, що щось тут не так. Кам'яні стіни палацу здавалося, що їхні архітектурні лінії змінюються з кожним кроком. Ірина відчула це першою — безмежну нестримну енергію, що виводила їх на новий шлях. Спершу їй здалося, що це просто її уява, але потім, коли її погляд зупинився на Алекса, вона побачила те ж саме здивування в його очах.

"Ти це бачиш?" — запитала вона, намагаючись змусити себе не піддаватися страху.

Алекс глянув на стіни, які, здавалось, почали рухатися, змінюючи своє розташування, і кивнув. Його очі були зосереджені, ніби він намагався зрозуміти природу цього явища.

"Що це?" — прошепотів він, тримаючи руку на мечі, готовий до будь-якої небезпеки.

"Ми потрапили в лабіринт часу," — сказала Ірина, її голос звучав впевнено, хоча вона сама була спантеличена. "Це не просто замок. Це живий організм, який адаптується до наших рухів."

Вони продовжували йти вперед, і з кожним кроком навколо них змінювались не тільки стіни, але й сама атмосфера. Світилися темні кристали, а тіні здавались живими, вони рухались, наближаючись до героїв. Вогонь на стінах ніби палав, але не давав тепла, лише відображав в їхніх очах страх і невідомість.

"Це місце було створене для випробувань," — сказала Ірина, вперше зупиняючись і дивлячись на всі боки. "Тут кожен крок може змінити час, простір і наші рішення. Нам потрібно бути обережними."

Алекс вийшов на крок вперед і зупинився. "Я відчуваю, що нас хтось спостерігає. І ці стіни — не просто камінь і метал. Тут є щось більше."

"Не сумнівайся," — відповіла Ірина. "Ми тут не одні."

З раптовим шумом одна зі стін розсипалась на тисячі маленьких осколків, і з цього хаосу з'явилась ще одна істота, цього разу більш реальна і страшна. Вона була схожа на людину, але її тіло було покрите темними крилами, а очі палаючими червоними вогнями.

"Хто ви?" — вимагаючим голосом запитала істота, рухаючись до них. В її словах не було ні страху, ні співчуття, лише бажання дізнатися їхні наміри.

"Ми прийшли за силою цього світу," — сказала Ірина, зібравши всю свою відвагу, щоб не дати своєму голосу тремтіти. "Ми не хочемо руйнувати його. Ми хочемо зрозуміти його і знайти спосіб зберегти баланс."

Істота посміхнулася, але ця посмішка була сповнена знущання. "Ви думаєте, що можете змінити цей світ? Він існує з самого початку часу. І ви — лише частина того, що в ньому було закладено."

Алекс підняв меч і зробив кілька кроків вперед. "Ми не боїмося."

Але істота лише сміялася. Її сміх лунав, наче сама сутність цього світу знущалася з них.

"Ви не розумієте," — сказала істота, рухаючись до них. "Це не ваш світ. Ви лише тимчасові гості. І, як всі гості, ви підпорядковані правилам цього місця."

Зі швидкістю блискавки істота кинулась на них, але Ірина миттєво відреагувала, активувавши один з артефактів, які вона знайшла на початку своєї подорожі. Із її рук вирвався потужний магічний вибух, що розсіяв темну істоту на кілька секунд. Це дало їм достатньо часу, щоб продовжити рух вперед.

"Але це лише початок," — сказала Ірина, прискорюючи кроки.

Алекс дивився на неї з повагою. "Ти завжди готова до бою."

"Зараз треба бути готовими до всього," — відповіла Ірина. "Ми ще не знаємо, що нас чекає далі."

Вони продовжили рухатись через темні коридори, що здавались безкінечними. Кожен крок був випробуванням. І хоча вони ще не досягли мети, і все навколо виглядало дивно і небезпечно, їхня рішучість не зменшувалась.

Перед ними знову з'явився новий бар'єр, темний і важкий, як сама темрява. Це був портал, який вів далі, у ще глибші шари цього світу, де ймовірно вони знайдуть відповіді на всі свої питання.

"Але чи готові ми дізнатися правду?" — запитав Алекс, зупиняючись перед порталем.

"Готові," — твердо сказала Ірина. "Бо іншого шляху у нас немає."