Глава 13

Прокинулася Марвелія зі сходом світила. Відразу схопилася з ліжка та зазирнула у вікно, у денному світлі у жаху споглядала моторошне видовище, почорнілі дерева й кущі огортала пелена сірого туману. Схоже, зелений сад сагріри неабияк постраждав. Дійсно, роботи попереду чимало.

Під час ранкової трапези Лісабетта була похмурою, мовчазною й задумливою. Мартін детально звітував щодо наслідків цієї жахливої ночі. В ураженого темною магією охоронця пошкоджена правиця, загинуло чимало птахів, які до нападу мирно спали у верховіттях дерев…

— Ваша Стихійносте, можливо, мені варто навідатися до того охоронця? — запропонувала Марвелія сагрірі. — Я спробую йому допомогти…

— Дівчино, зцілювати постраждалих від темної магії людей не кожен цілитель зуміє, це надзвичайно важко… — Лісабетта похмуро зітхнула, куштуючи трав’яний відвар. — Відновлювати рослини значно простіше, ніж… — здійняла на дівчину суворий, напружений погляд. — Хоча… якщо бажаєш, гер Мартін супроводить тебе до цілительської. Якщо зумієш допомогти охоронцю, отримаєш від мене щедру винагороду.

Звісно, золоті монети у цій справі останнє, що цікавило дівчину. Насамперед, воліла допомогти людині й заразом випробувати свою магію. А якщо зуміє? Тоді й гера Вардена зможе зцілити, чи не так? Якщо він дізнається про такий успіх стихійниці, можливо, переосмислить свою поведінку? Хай там як, вперта і цілеспрямована дівчина не бажала здаватися.

У просторому, світлому приміщенні цілительської вздовж стін спостерігалося кілька ліжок, на одному з них нерухомо лежав кволий чоловік, біля якого метушилося двоє цілителів-магів, сагріра забезпечила своєму підлеглому належний догляд.

— Вітаю, шановні стихійники! — Мартін діловито кахикнув. — Ось, привів Марвелію, доволі сильну магиню землі… Вона бажає спробувати допомогти зцілити руку постраждалого…

— Ми не зуміли, — один з цілителів іронічно хмикнув. — Гере Мартіне, нам це не до снаги… Постраждалому дали знеболювальне зілля, а його рука… вона вже не відновиться, на жаль… — з-під густих брів недовірливо глипнув на Марвелію, яка повільно наблизилася до лежачого на ліжку чоловіка.

Опустившись на стілець, дівчина відверто жахнулася, коли побачила уражену до ліктя руку охоронця. Звісно, якби то був звичайний опік, цілителі би давно вже впоралися, але магія темних діяла на людське тіло інакше. Вона висмоктувала життя з кожної клітини, залишаючи висушену, посірілу шкіру, крізь яку проступали почорнілі вени. Невже і у Вардена така сама напасть з ногою? Тоді не дивно, що він завше такий похмурий і злий, бо неабияк страждає!

Вдихнувши повітря на повні груди, Марвелія поклала долоні на уражену руку охоронця і заплющила очі. З фоліантів вже чимало дізналася про боротьбу з магією темних, хоча про це ще розповідатимуть на старших курсах в академії. Звісно, сильний дар дівчини породжував жагу до знань, це й допомогло під час балу в маєтку Пармалон продемонструвати усім свої здібності й відновити в горщику мертву рослину, але з людьми значно складніше…

Застигши на стільці, Марвелія зосередила свою енергію у сонячному сплетінні та поступово спрямувала сплетіння зелених потоків крізь свої руки, відчуваючи на долонях приємне тепло. З фоліантів дізналася про техніку «внутрішнього імпульсу», яка допомагає вивільняти магію з метою зцілити людину. Варто подумки зосередитися на сонячному сплетінні й поступово виштовхувати, вивільняти з себе хвилі магії землі. Перший поштовх… Дівчина здригнулася, дивне відчуття… наче зсередини тіла крізь руки прокотилася хвиля, а потім другий поштовх і, зрештою, третій…

— Дивина… — благоговійно пробурмотів той цілитель, який спочатку зиркав на Марвелію з недовірою. — Невже… зуміла?

Дівчина розплющила очі, відразу ахнула у подиві й схопилася на ноги. Так, зуміла! Рука охоронця вже не була сірою, з покрученими пальцями, а шкіра набула рожевого, природного кольору, у венах знову пульсувала кров…

— Свята Покровителько… — Марвелія відразу похитнулася й опустилася на стілець, після значної втрати своєї магії відчула помітну слабкість в тілі, неначе хтось висмоктав сили.

— Недарма маги-мудреці кажуть, що саме жіноча енергія може зцілювати від темної магії… — мовив цілитель й відразу простягнув сидячій дівчині склянку з якимось каламутним зіллям. — Це надаватиме вам сил, випийте…

— Я негайно повідомлю Її Стихійність про цей випадок! — радісно гукнув Мартін та помчав в коридор, а Марвелія з невимовною радістю на серці ковтала гірке на смак зілля й усміхалася до оторопілого охоронця, який дивився на свою рятівницю з неприхованим благоговінням та вдячністю. Схоже, вже не залишиться калікою, як запевняли раніше цілителі.

Сагріра не приховувала здивування, коли дізналася про зціленого Марвелією охоронця. Відразу звеліла знесиленій дівчини йти до апартаментів та до кінця дня відпочивати, строго наказала лежати в ліжку й не вставати, обід і вечерю принесуть слуги.

Наступного дня окрилена успіхом Марвелія почувалася вже значно краще, після ранкової трапези відразу пурхнула надвір, щоб допомагати магам відновлювати сад сагріри. Охоплена запалом, стихійниця завзято відновлювала дерева й кущі, геть не шкодувала своєї магії! Навіть деякі квіти оживила, також шукала у почорнілій траві поранених птахів та поступово зцілювала. До кінця канікул поралася в саду цілими днями, лише поверталася у замок на обід та вечерю, а потім знову бігла надвір. Сагріру тішило таке завзяття Марвелії, а дівчина почувалася по-справжньому щасливою, повертаючи сад до життя. Відчувала, що то її призначення — зцілювати, відновлювати, вдихаючи енергію землі… Ще й неабияк окриляв випадок з охоронцем, вдячний чоловік пропонував Марвелії золоті монети, але вона відмовилася, мовляв, що Її Стихійність обіцяла винагороду.

Ось вже й добігли кінця зимові канікули. Ввечері Марвелія трапезувала у товаристві сагріри, з апетитом куштуючи овочевий салат та запечену рибу.

— Марвеліє, ти витратила чимало магії на відновлення саду, — схоже, Лісабетта хвилювалася за здоров’я юної стихійниці. — Завтра повідомлю щодо цього гера Вардена, у вас з ним сумісна магія… Він один з найсильніших стихійників води в Мілдгарді, з легкістю поділиться з тобою своєю енергією!