Глава 11

Марвелія прокинулася над ранок від шерхоту й тупотіння, відразу розплющила очі, здійнялася на ліжку та у подиві витріщилася на вдягнену Зіраїду. Схоже, подруга щойно повернулася з балу. Стягуючи сукню, щось задумливо бурмотіла собі під ніс.

— Веллі? Вибач, що розбудила, — залізаючи під ковдру, Зіраїда солодко позіхнула. — Ти вчора так раптово зникла… не сподобався бал? Служниця сказала, що ти пішла відпочивати і я не стала турбувати тебе… Також Вітор був якийсь понурий, ви посварилися? — запитливо глипнула на заспану й похмуру подругу.

— До темряви того Вітора! — злісно буркнула Марвелія й повільно опустилася на подушку. — Уявляєш, запропонував мені провести з ним ніч… в альтанці! Яке нахабство, безсоромник! А я вважала його благородним… Так, ми посварилися! Бачити його не бажаю…

— Вітор пропонував любощі? Не дивно, він закоханий в тебе! — Зіраїда діловито хмикнула, кутаючись в ковдру, водночас витягала з волосся тонкі шпильки, які тримали вкупі її зачіску.

— І це ти називаєш коханням? — злісно блимнувши очима, Марвелія насупила брови. — В альтанці, мов… няугри? Знаєш, в мене нікого ще не було і перший раз я би так не хотіла…

— Веллі, тільки не кажи, що ти незаймана! — Зіраїда різко здійнялася й витріщила очі, аж наче сон рукою зняло. — Ти ж в сиротинці зростала, а не в Храмі Стихій, як цнотлива жриця… — тихо гигикнула й знову позіхнула.

— А ти де блукала цілу ніч, Зіррі? — Марвелія запитливо вигнула брову, воліла змінити тему розмови. — Незабаром вже світанок, а бал давно завершився…

— Ми з Райсом… гуляли по заповіднику, — Зіраїда раптом зашарілася й опустила очі.

— Лише гуляли? А цілувалися? — звісно, Марвелію роздирала цікавість.

— Так, цілувалися… й не тільки… — розчервоніле дівоче обличчя розпливлося у замріяній усмішці.

— Свята Покровителько… Зіррі! Ти хочеш сказати, що ви з Райсом… — Марвелія нервово труснула головою. — Ви…

— Ми кохалися… — солодко промурмотіла дівчина, від подруги не стала приховувати правду. — Райс такий… ніжний, особливий… пристрасний…

— К… кохалися?! А про наслідки ти подумала?! Він же міг тебе лише використати, а потім… — звісно, Марвелія за свою Зіррі неабияк хвилювалася.

— Веллі, ти як мала дитина! — Зіраїда невдоволено надула пухкі губки. — Гадаєш, Райс в мене перший? Та він звивається біля моїх ніг, мов вогняна саламандра, бігає за мною! Знаєш, в мене вже є певний досвід, — глянула на заціпенілу Марвелію з виглядом обізнаної жінки. — Колись в селищі Дверги в мене був парубок, він з бідної родини, але я палко кохала його, а потім… — раптом сумно зітхнула. — Дізналася від подруг, що він поширює селищем чутки, начебто його цікавлять лише статки моїх батьків, також усім розповідав, що я товста! І коли з’явився біля воріт мого маєтку, я його «гарно» зустріла… Обрушила усю лють із магією, я ж магиня води! Отож, ту воду перетворила у гніві на окріп, а той недолугий покидьок довго верещав, бо добряче ошпарила!

— Зіррі… — Марвелія співчутливо похитала головою. — І після цього ти ще комусь віриш?

— А навіщо жити без довіри, Веллі? Якщо зранене серце закрити від оточуючих, то перетворишся на сердитого буркотуна, як гер Варден… — дівчина іронічно всміхнулася, а Марвелія аж мимоволі здригнулася зі згадкою про мага. Про ту злощасну розмову не стала розповідати. — А після того випадку в селищі я не сумувала, моє перше кохання не траплялося на очі, той облізлий няугр боявся мого гніву та моїх батьків! Згодом я забула його, в мене були й інші кавалери… А зараз Райс! Мій солодкий Райс, чорняві стихійники землі завше були моєю слабкістю… — млосно потягнулася на ліжку під ковдрою та облизнула губи. — І в нас магія сумісна, під час любощів це відчувається, повір…

— С… сумісна магія… — процідила крізь зуби Марвелія, мимоволі пригадуючи знову ненависного заступника ректора. — В нас з гером Варденом також сумісна магія і що з того? Він мене ненавидить… гадаю, це всім відомо…

— Ой, якби дійсно ненавидів, не склала би іспит з магії води на відмінно, — Зіраїда уїдливо гигикнула, сіпаючи пальцями ковдру. — Ти і гер Варден у ліжку… Я собі це уявила! — заливалася дзвінким сміхом.

— Зіррі, припини! — гаркнула засоромлена Марвелія та враз розчервонілася, мов яблука з селища Дверги, щоки зрадницьки спалахнули вогнем.

— Ой, засоромилася, бідолашна! — Зіраїда вже й відверто реготала, аж проступали сльози. — Зазвичай стриманий гер Варден може виявитися вихором в ліжку, навіть геть не зважатимеш на його ногу… Ще й кричатимеш у пристрасті: «Ой, Варді, візьми мене, іще хочу…» — награно застогнала крізь сміх.

— Зіррі! — Марвелія не стрималася й шпурнула в подругу своєю подушкою, а розвеселена дівчина відразу кинула її назад. — Знаєш, мені геть не смішно! — похмуро насупилася грозовою хмарою.

— Веллі, не ображайся, ти як маленька, — Зіраїда здмухнула з чола русяві кучері, демонструючи на круглих щічках грайливі ямочки. — Гаразд, будемо спати, Райс неабияк втомив мене… — відразу обернулася до подруги спиною та натягнула на голову ковдру.

— Зіррі, а ви з Райсом що, прямо надворі… як няугри? — попри все, Марвелію мучила цікавість. На відверті теми інколи розмовляла з дівчатами в притулку, але там панувала сувора дисципліна. Хлопчики мешкали окремо від дівчат, навіть разом не дозволялося гуляти територією сиротинця, бачилися лише під час загальних занять. 

— В альтанці, там тепло… — кволо пробурмотіла Зіраїда перед тим, як її остаточно здолав міцний сон.

— В альтанці… — Марвелія задумливо хмикнула, споглядаючи нерухому, сплячу подругу. Вітор також пропонував любощі в альтанці, хіба це нормально? Чомусь відразу з цією думкою ставало гидко, дівчина аж скривилася. Хоч і вважала поведінку подруги легковажною, але Зіррі полюбила усім серцем, мов рідну сестру. Хто ж в цьому світі ближчий за неї? У своїй затишній кімнатці академії ділили разом радощі й смуток… Шкода, що на канікулах не відвідає її маєток в селищі Дверги, куди Зіраїда люб’язно запрошувала, але серцем відчувала, що попереду чимало цікавих подій, хоча невідомість інколи і лякала.