Глава 5

— Це ж треба, Веллі, сам Вітор Ладарг нас запросив на посиденьки! — помітно хвилюючись, Зіраїда чепурилася біля настінного дзеркала, навіть вдягнула сукню з рожевого атласу й капелюшок, який придбала в крамниці. — Гадаю, його друг Райс також там буде…

— Авжеж, бачу, Райс припав тобі до серця, — усміхнувшись до подруги, Марвелія поправила новеньку коричневу сукню, яку Зіррі їй купила. Пропонувала повернути зароблені в таверні монети, але Зіраїда відмовилася, навіть губки на те ображено надула. Зрештою, гроші не взяла.

— Так, Райс приємний, милий і скромний, — дівчина не приховувала своєї симпатії до друга Вітора, Райса, чорнявого і худорлявого стихійника землі. — В нього така чарівна усмішка, а погляд… — різко обернулася до Марвелії. — Можливо, й ти припала до серця Вітору, бо запросив, навіть заступився за тебе в таверні! Гидка та Ельза, годі й казати! — подруга вже встигла розповісти про прикрий інцидент в таверні «Ситий гном». — Бачиш, її не запросив! Якщо вона про це дізнається, то лусне від гніву! Гаразд, вже час йти до «парубочої вежі»… — нафарбувавши пухкі губки рожевим блиском, задоволено хмикнула й попрямувала до дверей.

Дівчата тихенько кралися тьмяними коридорами академії, не варто бодай комусь траплятися на очі, бо згідно з правилами закладу, після вечері студенти повинні перебувати в своїх кімнатах. Звісно, правила часто порушувалися, юним стихійникам та стихійницям кортіло поспілкуватися після занять і вони нишком навідувалися одні до одних в гості, влаштовуючи посиденьки.

— Ласкаво прошу! — прочинивши двері кімнати, Вітор всміхнувся до прибулих дівчат. — Не соромтеся, проходьте, тут всі свої…

На ліжках і стільцях величаво умостилися запрошені парубком друзі та куштували принесений тайкома на територію закладу ель, в приміщенні спостерігалося кілька дівчат і парубків, які вели жваві бесіди.

— Сідайте біля столу, — Вітор галантно підсунув два стільці. — Будете ягідний ель? Також є магічні цигарки…

— Дякую, ні, — розгублено привітавшись з присутніми студентами, Марвелія сіла за стіл, а ось Зіраїда від елю не відмовилася. Ковтаючи напій, також затягнулася тонкою цигаркою, яку люб’язно запропонувала котрась з дівчат і водночас грайливо зиркала на сидячого навпроти Райса, а темнокосий юнак сором’язливо всміхався та відповідав Зіррі зацікавленими поглядами. Схоже, пишнотіла стихійниця йому також подобалася. 

— То ти в нас, бачу, скромниця, — труснувши білосніжними кучерями, Вітор опустився на стілець біля розгубленої Марвелії. — Ти ж з притулку, невже там не палять та не вживають ель?

— Наша управителька би голову відірвала, якби побачила, — буркнула дівчина. — Там дуже строгі правила, чимало заборон…

— Гаразд, тоді пригощу тебе лимонадом, — парубок налив у склянку жовтий напій та простягнув гості, а сам охоче сьорбав з горнятка прохолодний ель.

— Ви чули останні новини? — білява й доволі весела дівчина на ім’я Мірабель раптом звернулася до всіх присутніх. — На початку зими сагріра Лісабетта Пармалон влаштовує в своєму маєтку урочистий бал! Як відомо, вона також опікується і нашим закладом, отож, запросила на той бал усіх студентів академії та викладачів!

— Невже? Сама Лісабетта Пармалон… — захмеліла Зіраїда благоговійно похитала головою. — Знадобиться гарна бальна сукня…

— Авжеж, такі святкування щорічно! Вже й сама голову ламаю, що вдягнути… — Мірабель замріяно зітхнула. — Кажуть, Лісабетта Пармалон одна з найсильніших магинь вогню в королівстві, подруга самої королеви Аглаеки! Подейкують, вона колись була простою, безрідною простолюдинкою, але в житті досягла всього сама! Про неї різне пліткують… багато років тому була фавориткою нашого короля, потім одружилася з літнім і досить заможним сагріром Пармалоном, який згодом помер, а овдовіла Лісабетта успадкувала його титул, величезний маєток і живе в своє задоволення, дітей в неї й досі нема…

— Була фавориткою короля і стала подругою королеви, дивно… — задумливо пробурмотіла Марвелія, сьорбаючи лимонад.

— А що тут дивного? — облизавши тонкі губи, Мірабель знизила плечима. — В нашої вродливої королеви й самої було чимало молоденьких фаворитів при дворі… Король Дарген, будучи стихійником вогню, одружився з Аглаекою через її сильну магію повітря, бо їхні енергії сумісні, а королева народила йому спадкоємців… Отже, жіночка виконала своє призначення і насолоджується придворним життям, сповненим інтриг. Кажуть, літнього, товстого короля не вельми бажає терпіти на ложі, хоча і сама повненька, любить смачно поїсти... Отож, вже й рада, що чоловік втішається з гарненькими фаворитками, з якими вона охоче товаришує. Її Величність мудра жінка, частенько впливає на важливі державні рішення короля Даргена, а він її слухається…

— Все ти в нас знаєш, Мірабель! — вигукнула одна з присутніх в кімнаті студенток. — А я про Лісабетту також різне чула… Владна особа, доволі сувора… В неї було чимало коханців! Подейкують, коли вона ще була простенькою дівчиною, хтось зі знатних осіб розбив її серце, а згодом на її вроду звернув увагу й сам король…

— Ой, лише плітки, але я також чула подібне! — із виглядом знавця Мірабель поважно надула губки й за мить затягнулася цигаркою, яка тліла без вогню за допомогою магії.  

Мимохідь слухаючи розмови і плітки, Марвелія здійнялася з стільця та вже за мить зацікавлено роздивлялася на полицях кімнати фоліанти, яких у Вітора було чимало.

— Цікавить моя бібліотека? — парубок відразу наблизився, дістав кілька й простягнув Марвелії. — Де-що взяв з бібліотеки академії, а деякі зі свого маєтку привіз… Якщо цікавить, можеш взяти й почитати…

— Дякую, охоче, — дівчина обдарувала Вітора чарівною усмішкою, сором’язливо опустивши погляд. Чомусь неабияк бентежив цей вродливий, білокосий юнак, який невідривно проймав блакиттю очей… Хоч і син поважного сагріра з роду Ладаргів, але у спілкуванні не виказував зверхності й пихи, навпаки, з ним легко, цікаво!

— Віторе, а чому ти Ельзу не запросив? — раптом поцікавився хтось зі стихійників.