Глава 50: Ой... Хтось влип. ..

— Дереку? — покликала я, перш ніж маг устиг би врізатися в мене.

— А? — розгублено буркнув він, різко відриваючи погляд від свого зап’ястя й поспіхом ховаючи його під рукав сорочки.

 — О, Міно. Привіт ще раз.

Мій погляд прослідкував за його правою рукою, яку він швидко засунув у кишеню штанів.

— А ти ж, здається, збирався на тренування з магболу? — запитала я, пильно вдивляючись у його заклопотане обличчя.

— Що? — Дерек здивовано звів брови, а наступної миті його очі широко розплющилися, й він ляснув себе долонею по лобі. 

— Точно! Забув! Геть вилетіло з голови. Ну, я побіг. До зустрічі.

— Стій, — я схопила його за лікоть, не даючи втекти, і суворо запитала: — Що в тебе на руці?

— Нічого, — миттєво відповів він із кам’яним виразом обличчя, знову запихаючи руки в кишені.

— Я бачила там якийсь малюнок, — наполягла я, піднявши брови.

Матір-богине! Якщо там те, про що я думаю, у мене проблеми. У голові, змінюючи одна одну, закрутилися сцени з минулого.

Печатка підкорення. Краватка. Дерек, який випадково впав на Іду…

Драконове прокляття! А схоже ж, що й справді якесь прокляття.

— Там нічого немає. Відійди, я запізнююся на тренування, — роздратовано кинув Дерек, хоча я прекрасно бачила, що він нервує зовсім не через магбол.

— Я знаю, що там мітка, — ледь ворухнувши губами, прошепотіла я, наблизивши обличчя до нього. — Істинного зв’язку.

— Ти знаєш? — здивовано перепитав Дерек і уточнив: — Тільки ти?

— А хто ще? — так само спантеличено простягнула я.

Маг з острахом озирнувся навколо, а потім, нахилившись до мене, тихо прошепотів:
— Тільки не кажи нікому.

— Та я й не збиралася, — швидко запевнила я його. — Я чудово розумію, що ця істинність може бути тягарем…

— Тягарем? Ти жартуєш? — фиркнув маг. — Та це просто ганьба!

Ем? Я здивовано поглянула на Дерека. Той не змусив себе чекати з поясненням:

— Ти ж чула, що нещодавно в академії шукали істинну пару для одного з драконів, але безрезультатно?

— І-і-і?

— Не розумієш? Істинну-то не знайшли, а в мене тут мітка!

А-а-а.

О-о-о.

Я ледь стрималася, щоб не вибухнути сміхом. То ось про що він! Бідолашний Дерек! Він серйозно думав, що є істинною парою дракона? Ох, навіть у думках це звучало як повний абсурд.

— Розслабся. Ти, е-е-е, не той самий, кого шукають, — намагаючись бути тактовною, я поспішила заспокоїти його. — Думаю, знаю, хто твоя пара, але, на жаль, зараз це ніяк не перевірити. Іда ще не повернулася в академію.
— Фух, — з полегшенням видихнув Дерек, але тут же знову напружився. — Ти сказала про Іду? Ти маєш на увазі ту саму драконицю з короною на голові?

Я закусила губу й розвела руками — мовляв, на жаль, так і є, але нічого з цим не вдієш.

— Не хвилюйся, істинний зв’язок — не вирок. Головне — не цілуватися до повного місяця, і все саме пройде, — усміхнулася я.

Дерек похмуро замовк і задумливо почав жувати щоку. Підозріло.

Так.

ТАК!

Коли це вони встигли⁈

---

Е хехе, ну і влип хтось!)))