Глава 44: Загублена серед тіней

Усі завмерли, приголомшено глянули на Дерека. А вже за мить одночасно загаласували, накидаючись на нього з питаннями — де і коли він загубив свою супутницю.

— Та не губив я її! — вдесяте нервово повторив Дерек. — Я там нежиті прохід перекривав! Не встиг і озирнутися, як Іди вже нема. Я був упевнений, що вона втекла сюди.

У принципі, це було схоже на драконицю. Залишити когось іншого розбиратися з проблемами, а самій втекти в безпечне місце.

Але… тут водилася нежить?!

— Нежить? — зацікавлено пожвавішала мовчазна досі Ліва. Їй аби дайте з мертвяками пововтузитися, і вона буде щаслива.

— Тобто ти примудрився проґавити цілу дівчину? — холодно примружився Леон і з єхидною посмішкою кинув: — Тепер мені зрозуміло, чому ваша команда постійно програє в магбол. Мабуть, дуже важко слідкувати за м’ячем на полі.

Дерек зло почервонів.

— Слухай, замість того, щоб вправлятися в дотепності, може, краще почнемо її шукати?

— Гарна ідея, — схвально кивнула я, не давши Леону відповісти. Нам і так вистачало клопоту із з'ясуванням стосунків та суперечок, коли десь поблизу блукали нежиті. Невідомо, як довго витримає барикада, яку створив Дерек. — Думаю, нам варто йти вгору. Я впевнена, що Іда вже там.

На обличчях хлопців відбився єдиний скепсис.

— У павутиння? — з сумнівом перепитав Зак.

— Там тунель, — пояснила я і почала міркувати логічно. — З того боку, звідки ви з дівчатами прийшли, тупик. Звідки прибіг Дерек — нежить. Інших шляхів немає.

— Але ж там, мабуть, павук, — боязливо прошепотіла Ліра.

— Скоріше за все, він там, — змушена була погодитись я. — Але, можливо, він хоче показати шлях до виходу?

— А якщо це пастка? — недовірливо поглянув на верх Дерек.

— Треба перевірити, — знизала я плечима.

Хлопці почали зі мною сперечатися. Всі, окрім Леона. Він задумливо стояв збоку.

— Міна права, — нарешті зважено сказав він. — Йдемо вгору.

Сперечання різко припинилися. Хлопці переглянулися і згідно кивнули головами. Ну що за діло! Значить, мене не слухали, а як дракон сказав своє слово, то одразу, як миленькі, здалися!

Ладно, хлопці. Можливо, вони інстинктивно відчували в Леоні лідера. Але сусідки могли б стати на мою сторону, хоча б із жіночої солідарності! Все, більше не буду їм давати списувати.

— Один з вас має йти першим, — віддав наказ Леон, звертаючись до Зака і Дерека. — Я підсаджу дівчат, а хтось буде їх підтягувати.

— Я піду, — одразу викликався маг і, сміливо підстрибнувши, схопився за край павутини, спритно забравшись всередину. — Я готовий!

Я і сусідки по черзі залізли за ним. Залишились тільки Леон і Зак.

А ще підступний шум численних ніг і нечленороздільний хрип. Немов невелика армія нежиті прорвалася через барикаду Дерека.