Глава 40: Лабіринт жахів

— Хто куди? — запитала остання.

— Я в парк, у мене там справа, — сказав Леон.

— О, мені якраз у ту сторону, — пожвавилася Іда.

— Я теж у парк збирався, — промовив Дерек.

— І ми з Лівою, — радісно посміхнулася Ліра. У Ліви був такий вигляд, ніби вона особисто нікуди в парк йти не планувала. — Міна, Зак, ви з нами?

Здається, Ліра хотіла виручити мене з не надто вдалої ситуації з побаченням, тому я охоче погодилася. І ось, вся наша весела компанія рушила в великий міський парк.

Окрім дерев і ставків, тут можна було весело провести час на різноманітних атракціонах. Найпопулярнішим з яких був лабіринт жахів. Вибратися з нього можна було лише за умови виконання завдань на кмітливість. А всякі страшилки значно ускладнювали цей процес.

Не знаю, як так сталося, але вся наша строката компанія з семи осіб раптово опинилася всередині цього самого лабіринту. Перше завдання було знайти потрібну книгу, слідуючи підказкам, розкиданим по маленьких кімнатах. Страшно не було, хіба що трохи моторошно через постійні протяги, скрипи й напівтемряву.

Усі з азартом почали досліджувати шафи, тумбочки, полиці і якось непомітно розділилися. Ось тут і почалося найцікавіше. Усі двері різко зачинилися, і я опинилася замкненою в кімнаті зі старою ванною.

Разом з Леоном.
 

Ми з Леоном кинули один на одного погляд і одночасно підскочили до замкнених дверей, навалюючись на них усім тягарем. Але вони, як і слід було очікувати, не захотіли відчинятися.

Згідно з шумом за дверима, решта опинилася в такій самій ситуації.

— Та вона ж заперта! — донісся незадоволений вигук Іди.

— Якщо  хочеш вибратися, тоді не заважай, — пролунав бурчливий голос Дерека.

Здається, ці двоє опинилися разом. Тоді мої сусідки та Зак…

— Мамочки, як тут темно і страшно! — це була Ліра.

— Не темніше і не страшніше, ніж до цього, — пролунав флегматичний голос Ліви.

— Не бійтеся, ми виберемося, — а це вже Зак раптом вирішив стати героєм. — Тримайтеся поруч.

Ха! Схоже, мій недонаречений не втрачав часу даремно. Я відсунулась від дверей і поглянула на Леона:

— Що будемо робити?

— Шукати вихід, — Леон озирнувся навколо, уважно вивчаючи стіни. — Я впевнений, це просто один з етапів проходження лабіринту.

— Логічно, — кивнула я і теж почала оглядатися по сторонах, намагаючись зрозуміти, що могло б бути таємним проходом.

Перед моїми очима постала стара  книжкова  шафа, стіл зі свічками, порожня ванна і брудне дзеркало. Першим я вирішила дослідити шафу, а Леон почав простукувати стіни.

На жаль, на полицях шафи, крім пожовтілих від часу журналів та старих книг, нічого корисного не знайшлося. Але раз тут були завдання на кмітливість, значить все не так просто.

Я саме вивчала стоплені огарки свічок на столі, коли за моєю спиною пролунав голос Леона:

— Так значить, у тебе справді є наречений?

Схоже, з претензією в тоні.

— Можливо, — відповіла я невиразно. — І взагалі, яке тобі діло?

— Ви один одному не підходите, — раптово категорично заявив дракон.

— Тебе забула запитати, — єхидно кинула я через плече. — Але не хвилюйся, як тільки я захочу дізнатися думку першого бабія академії, обов'язково до тебе звернуся.

Несподівано стіл затрясся, а всі свічки піднялися в повітря прямо перед моїм носом. Боячись опалити брови та вії, я відсахнулася назад і врізалася у тверду спину дракона. Той обхопив мене за талію і задоволено промуркотів мені на вухо:

— Якщо страшно, можеш притиснутися.

Від його слів і гарячих долонь по тілу миттєво пройшла приємна хвиля мурашок. Я відразу вивернулась з обіймів нахаби. 

— Мені страшно опинитися на місці тих закоханих дуреп, яких ти постійно водиш за носа, — сердито кинула я, притиснувши холодні долоні до палючих щік.

— А що, є такий ризик? — Леон вигнув одну брову і лукаво блиснув хитрими зеленими очима.

Він дракон чи кіт?

— Немає, — відрізала я. — Давай краще розберемося з цими свічками.

— Це просто трюк, тут залучена повітряна стихія, — знизав плечима Леон і відступив до дзеркала. — Так навіщо тобі наречений? Тільки не розповідай про велику і світлу любов.

— Моє діло — навіщо, — рішуче не повелася я на драконячі провокації. — А ось чому ти просив ректора поставити мене тобі парою по проєкт?

Леон кинув на мене погляд через дзеркало і криво усміхнувся.

— Моє діло — навіщо, — відповів він моїми ж словами.

Я закотила очі й попрямувала до ванної. Інтуїція підказувала, що вона стоїть тут не просто так.

Я задумливо зупинилася біля ванної та опустилася на коліна, щоб уважно оглянути підлогу під нею. Було темно і пильно. Нічого підозрілого і жодних підказок. Але якщо подумати, це був єдиний предмет меблів, який не пасував до цієї атмосфери.

А отже, з цією ванною точно був пов'язаний вихід з кімнати.

Я почала обмацувати підлогу рукою в слабкій надії знайти не тільки грудки пилу, як раптом з верхнього боку прозвучав голос Леона:

— Знайшла щось?

— Поки ні… Хоча, почекай но. 

Я випадково зачепила пальцями дно ванної й намацала приклеєний до неї аркуш паперу. Підчепивши один його край нігтем, мені вдалося відліпити папір.

— Тут підказка!

Леон нахилився до мого плеча і почав читати текст разом зі мною. Ось тільки близькість дракона погано впливала на мою здатність думати про щось інше, окрім цієї самої близькості. Мені довелося дуже постаратися, щоб зосередитися на літерах.

— Все ясно, — виніс вердикт Леон, справившись з підказкою швидше за мене.

Що ясно? Я навіть не встигла як належить прочитати перший рядок, як він раптово підхопив мене на руки та заліз у ванну. Разом зі мною!
— Ти що твориш? — ахнула я, вражена драконовим безладом.

— Допомагаю нам вибратися звідси, — спокійно відгукнувся Леон і ліг на дно ванни, поклавши мене зверху.