Глава 29: Нічия

З одного боку поля до мене мчали дракони. А з іншого боку — маги.

Матір-богиня!

Може, колись я й мріяла бути в центрі уваги хлопців. Щоб вони за мною бігали й все таке. Але не таким же чином! Правду кажуть: остерігайся своїх бажань. А я була молода і наївна.

Час на полі наче сповільнився. Навіть шум з боку глядачів став тихішим.

Я бачила, як Дерек щось кричав і махав мені рукою, вказуючи на когось із магів. Але слова не було розібрати. Разом з тим один з драконів, що мчав на мене — та сама «шафа» з темним їжачком на голові — вже на бігу формував заклинання.

А ще, біля воріт противника нудився єдиний дракон-воротар, який, здається, вже не сумнівався в результаті гри.

Я видихнула, закусила губи й трохи нервово тряхнула руками, випускаючи магію в летючий до мене м’яч. Права долоня знову розжарилася так, ніби її обдавали кип'ятком. Відчуття було таке, ніби з моїх рук виривалося справжнє полум’я.

В наступну мить кілька подій сталися одночасно.

Мене трохи відкинуло назад від віддачі магічної хвилі. А коротко стрижений дракон випустив потік повітряної стихії в мою сторону. Видно, він цілився в м’яч, але я його випередила. Дуже хотілося в це вірити

Отже, закляття летіло прямо в мене. Але не долетіло.

Переді мною, майже з-під землі, виросла висока фігура Леона. Дракон одним рухом нейтралізував чужу магію, і все раптом застигло.

Увага судді, всіх гравців та глядачів була спрямована не на мене і Леона, а в протилежну сторону. Туди, де стояли ворота драконів.

Забитий м'яч.

— Гра завершена! У нас нічия! — гучно оголосив суддя.

Це що, я що, забила? Та не може бути...

Частина глядачів вибухнула бурхливими оплесками, а мене буквально обступила щаслива команда магів, відрізавши від Леона.

— Міна, вогонь!

— Ну ти дійсно дала жару!

— Я твій фанат!

— Граймо з нами завжди?

Ой, от цього мені точно не вистачало! Хоча я й не бігала, але від хвилювання аж піт налився так, що можна було б і в душ іти.

— Дякую за пропозицію, хлопці. Дуже приємно, і я рада, що так вийшло, але змушена відмовитись, — з посмішкою відповіла я. — Це не моє.

Хлопці засмутилися, але, здається, не дуже сильно. Хтось вирішив влаштувати невелику вечірку з приводу нічиї, і обговорення перейшло в більш приємне річище.

Маги попрямували до роздягалок, а Дерек затримався поруч зі мною.

— Це було неймовірно, — похвалив він, дивлячись на мене захопленим поглядом. — У тебе шикарний зір.

— Просто пощастило, —  знизила плечима, ховаючи ще палаючу долоню з ящіркою за спину. — Не впевнена, що зможу повторити. Або наважусь на щось подібне.

Ми обидва хмикнули, і раптом Дерек сказав:

— Не хочеш на вихідних вийти в місто?

— В місто? — перепитала я здивовано.

— Ну так. Прогулятися або сходити кудись.

О. Тобто він зараз мене на побачення запрошував? Капітан магболу був точно симпатичним. Синьоокий шатен. Не великий, але гарно складений. На такого красеня дівчата в академії точно заглядалися.

— Вибач, є плани.
 

— Зрозуміло. Тоді може, наступного разу. До зустрічі, — попрощався він і легким кроком пішов за іншими гравцями.

Просто супер! То нікого, то відразу й нав'язаний наречений, і прив'язаний дракон, і зацікавлений в моїх здібностях маг. Я просто була на роз хват!

Я також не стала затримуватись на полі й попрямувала до жіночих роздягалок, щоб хоча б трохи освіжитися після гри. По дорозі махнула своїм сусідкам, щоб вони мене не чекали. А коли завернула в потрібний коридор, то ледь не врізалася у стіну з написом "Леон Драг-онфолл".

Якийсь у нього дивно підозрілий погляд.