Глава 27: Гра без правил!

Та він зовсім здурів!

Коли встиг вкрасти мою гумку?

 Дракон — клептоман! Вона, між іншим, жіноча, їй-богу!

Але зараз не час і не місце для розв'язання цього питання. Тому я змогла тільки безпорадно спостерігати за тим, як хлопці розподіляються по полю.

У магболі не можна торкатися м’яча рукою чи ногою. Забивати голи й відбивати їх можна лише за допомогою магії. На мій погляд, гра була абсолютно нудною. Треба було тільки вміти швидко бігати та створювати базові щити. Ніякої стратегії, ніякого аналізу минулих ходів, не кажучи вже про тактику на кілька кроків уперед.

Загалом, це була гра, де думати й розмірковувати не було потрібним. Нудьга смертельна. І я навіть не здивована, що Леон був капітаном.

Зрештою, після короткого обговорення, команди зайняли свої позиції й приготувалися до сигналу для початку гри.

— Зараз почнеться! — Ліра витягнула шию, щоб краще бачити, а я витягла з сумки конспекти.

По-хорошому, я б ще подивилася фоліант про істинних і можливості живої стихії. Треба було розібратися, з чим я мала справу, мало  що ще може трапитися. Але місце для читання таких книг на стадіоні було, м’яко кажучи, не найкраще.
— Міно! — Ліра помітила мої конспекти й обурено тицьнула мене в бік. — Ти ж найцікавіше пропустиш!

Я в цьому дуже сумнівалася. Найцікавіше — це чому Леон поцупив мою гумку для волосся без дозволу? Але відповідь на це питання я могла отримати тільки після гри. А поки що було ідеальне вікно, щоб зайнятися навчанням.

Щоправда, я не врахувала, що, на відміну від мене, іншим глядачам було дійсно цікаво спостерігати за тим, як студенти бігають полем. Шум стояв такий, що зосередитися на читанні було неможливо. Врешті-решт я мимоволі почала стежити за м’ячем і несподівано для себе захопилася. Загальний азарт виявився заразливим.

Дракони грали напрочуд агресивно!

Мій погляд сам собою знайшов Леона, і я з подивом усвідомила, що спостерігати за його рухами було… цікаво. Він переміщався швидко, діяв блискавично і, здавалося, наперед знав усі ходи команди магів. Вражало.

А ще довелося визнати: моя улюблена зелена гумка йому дуже пасувала! Як і ця футболка, що чудово підкреслювала його м’язи… Інші хлопці в спортивній формі виглядали далеко не так ефектно.

Я так захопилася, що пропустила момент, коли настрій у натовпі різко змінився. Хтось охнув, хтось навіть підвівся зі свого місця. Я ж не могла зрозуміти, що сталося.

Гравці раптом скупчилися в одному з кутів поля, утворивши щільне кільце навколо когось.

— Що трапилося? — запитала я у дівчат.

— Один із магів, здається, невдало приземлився, — стривожено пояснила Ліра. — Його наче штовхнули.

— Він занадто захопився плетінням захисту й сам налетів на іншого гравця, — байдуже додала Ліва.

— Цікаво, він зможе ходити? Що ж вони тепер робитимуть? — Ліра закусила губу.

Гра була призупинена на п’ять хвилин. Команди та суддя бурхливо обговорювали ситуацію, поки натовп гудів у передчутті рішення.

А потім сталося щось абсолютно несподіване.

Дерек — капітан магів — раптом перетнув поле, попрямував просто до нашого сектора й зупинився переді мною.

— Міно, можна тебе на пару слів?

— Е-е, так? — то запитала, то відповіла я Дереку.

Поглянула на Ліру й Ліву, ніби шукаючи у них підказку, що робити, але ті лише вражено витріщалися на капітана магів.

— Чудово, відійдемо, — Дерек, схоже, вирішив, що я відповіла ствердно. Наполегливий, однак.

Під численними зацікавленими поглядами ми відійшли якомога далі від натовпу, і він, не зволікаючи, випалив ті самі «пару слів»:

— Вийдеш на поле?

— Е-е… — вчергове промимрила я, не маючи в запасі кращої реакції на подібні нестандартні прохання. — Я?

— Ти, — кивнув він і підбадьорливо всміхнувся. — Розумію, що звучить несподівано…

— Та взагалі несподівано, — я округлила очі.

У якому сенсі я на полі? Воно мені треба?

— Але я бачив, як ти відпрацювала руни на практиці. Це було просто неперевершено! Упевнений, ніхто тебе не перевершить. Ти — найкраща.

М’яко стелить…

— Але я не вмію швидко бігати, — пробурмотіла я, ніби це був єдиний аргумент проти його ідеї.

А головний аргумент був у тому, що я взагалі не розуміла, як тоді змогла викликати той магічний сплеск.

— І не доведеться! — запевнив мене Дерек. — Станеш на захисті та просто відбиватимеш м’яч, якщо він полетить у тебе.

Якщо? Прекрасно. Тобто він навіть не сумнівався, що я в це встряну?

— В мене? — жахнулася я, ніби вже погодилася на цей сумнівний експеримент.

— Можливо, й не полетить, — не дуже переконливо промовив Дерек, а потім швидко додав: — Головне, якщо що, відбивай нашим.

— Але я ще не погодилася, — похмуро зауважила я, озираючись на гравців і глядачів, які явно чекали мого рішення.
 

Я відразу ж вихопила з натовпу обличчя Леона — темне, грізне, зі стиснутими в лінію губами. Дракон стояв, широко розставивши ноги й схрестивши руки на грудях, виглядаючи так загрозливо, що мені стало незручно. Грати проти нього? Чудова перспектива…

— Погоджуйся, я буду тобі винен, — пообіцяв Дерек. — Це ж заради нашого факультету! Магів в академії не так багато, ми маємо триматися разом. Утремо ніс цим самовдоволеним ящерам.

О, почалися капітанські промови. І, що найгірше, вони діяли. Я навіть відчула якийсь командний дух і бажання перевірити свої сили. А може, справа була в моєму дурному бажанні бути найкращою в усьому? Авжеж, навіть у магболі можна знайти, куди застосувати розум та кмітливість.

— По очах бачу, що ти вже майже погодилася, — Дерек задоволено всміхнувся.

— А мені доведеться перевдягатися у вашу спортивну форму? — скривилася я, уявивши, як безглуздо виглядатиму у футболці та штанах. Ні, на таке я точно не підпишуся.

Я важко зітхнула, але відступати вже було пізно. Леон продовжував дивитися на мене так, ніби я щойно вирішила стрибнути в озеро з драконами й заявила, що вмію літати.