Глава 14: Тінь підземелля

Я різко здригнулася в той бік, звідки почувся шум, і затамувала подих.

Тиша. Ні звуку.

Що це було? Може, протяг? Хоча звідки йому взятися, тут же практично драконяче підземелля. А якщо гризун? Теж малоймовірно. В бібліотеці, напевно, стояла охоронна печатка від різних шкідників.

Поки я в голові перераховувала можливі джерела незнайомого шуму, раптом навколо стало темніше. Я здивовано обернулась до свого тимчасового помічника і помітила, що боязкий світлячок сховався за моєю спиною.

О, так. Схоже, сміливість — не найсильніша риса живої стихії.

А раптом він щось побачив, що сильно його налякало? Може, мені теж потрібно знайти укриття?

Піду я звідси й зачекаю на Леона біля сходів.

Я піднялась і швиденько зібрала свої речі в сумку. Трохи подумавши, одночасно закинула туди й фоліант про істинних. Звісно, тягти книги без дозволу було погано, але в моєму випадку це було цілком виправдано. Мені потрібно було дізнатися, що це за зв'язок істинних насправді та чим він мені загрожує.

Малоймовірно, що все буде, як у казках, де дракон зізнається своїй парі у вічному коханні до гробу, виконує будь-яку примху і не може без неї навіть у туалет нормально сходити. Особисто мене завжди обурював цей момент! Сподіваюся, це була лише вигадка авторів. Я не була готова до такого міцного зв'язку! А де ж особистий простір?

Були казочки й по страшніші… Про них я дізналася ще на першому курсі. В них дракони тягнули своїх істинних у печери й творили всякі непотребства. Ладно ще непотребства. Але чому саме в печерах⁈ Чи не можна це робити в чистій кімнаті на м'яких перинах? Якісь збоченці.

Взагалі, питань у мене було багато. А найбільше — звідки у мене взялася ця мітка? Я ж просто маг.

Невесела здогадка неприємно стискала живіт.

Але не встигла я розвинути думку, як на шляху до сходів з'явилася чиясь тінь. Я зупинилася, як вкопана. Тінь була високою і моторошною. Всі тіні були моторошні, що вже там.

— Студентка Азарес? — раптово запитала тінь людським голосом.

— П-пане Вернон? — вимовила я, впізнавши декана свого факультету.

Чоловік вийшов на світло, що падало від мого вогняного помічника, і, поправивши окуляри, подивився на мене насупленим поглядом. З одного боку, я зраділа, що це не привид і не нежить.

Але з іншого, що я скажу своєму декану? З нежитю ж не треба було б пояснюватися.

— Що ви тут робите? Це закрита для відвідування секція. Крім того, ви порушили комендантську годину, — суворо докірливо сказав він.

Попала по повній. Мало того, що шастаю в не положеному місці, так ще й у не положений час. Що я казала? Придушу Леона? Та я його зараз закопаю!

— Вибачте, пане Вернон, — почала я, лихоманно вигадуючи правдоподібну брехню. — Я не знала, котра зараз година.

О, так. Придурюватися дурненькою мені ніколи не вдавалося. Декан підняв одну брову, чекаючи подальших пояснень.

— Як ви сюди потрапили? — запитав він. — Хто вас привів?

— Я…

Тут за спиною пана Вернона пролунали чиїсь швидкі кроки, і перед нами виросла висока фігура Леона.

— Добрий вечір, пане Вернон! — бадьоро привітався він, ніби ми не зустрілися посеред похмурої драконячої бібліотеки, а на світському вечорі. — Це моя вина. Вам має бути відомо, що лорд-ректор поставив нас з Міною в пару по навчальному проєкту? Він дав дозвіл на відвідування цієї секції. Але в мене виникло невідкладне питання, я побіг і не встиг забрати Міну. А вона ж у нас відмінниця, працює над книгами до останньої хвилини. До речі, раз ви тут, ми б хотіли уточнити дещо у вас по рунах…

Леон кинув на мене швидкий погляд, даючи зрозуміти, що час і мені виходити на сцену.

— Так! — сказала я голосно, змусивши бідного декана здригнутися від несподіванки. — Я не зовсім розібралася в побудові моделі Осмонда. Там якесь складне накладання…

— Ціную вашу старанність, — махнув рукою пан Вернон і нервово поправив окуляри. — Але майте совість, давайте в навчальний час. Я не буду фіксувати порушення. Повертайтеся в гуртожиток.

Ми подякували декану і поспішили вийти, поки він не передумав.

— Де ти був? — злобно прошипіла я, коли ми з Леоном залишилися наодинці.

— Справи, — коротко відповів він. — Знайшла щось про істинних?

Я мало не спіткнулася на рівному місці. Покосилася на дракона і швидко проговорила:

— Ні.

— Зовсім? — здивувався він.

— Зовсім, — буркнула я. — Треба було не бігти, а допомогти.

— Напевно, знайшла щось інше і зачиталася, — закотив очі Леон, але допитуватися більше не став.

Не попрощавшись, я побігла в жіночий гуртожиток і з полегшенням закрила двері в кімнату дівчат, як на мене, відразу повалився потік запитань:

— Міна, де ти пропадала? — стурбовано запитала Лива.

— Вже чула новину? — це Ліра вискочила з ванни, почувши шум.

— Додому  викликали, — пояснила я, падаючи на своє ліжко. — Яка новина?

— В академії шукають істинну! — в унісон заявили сусідки.

Мене? Ой…