Глава 8

Коли надворі згущувалися сутінки, карета Марвелії в’їхала на територію королівського палацу. Хоч молода Остен неабияк втомилася з дороги й зголодніла, але відразу попрямувала помпезними коридорами до будуара Її Величності, бо слуга повідомив, що Аглаека очікує саме там.

— Ваша Величносте, — вітаючись у реверансі, Марвелія відразу радісно поглянула на свого батька Віларда, який також був присутній. Хоч як дивно, але окрім нього й королеви в будуарі нікого не спостерігалося. Усміхаючись доньці, Двейн Вілард граційно піднявся та з трепетом обійняв її, пригортаючи до широких грудей. Зрештою, відсторонився й сів у крісло.

— Вітаю, геро Марвеліє, — неквапливо куштуючи рожевий ель, королева приязно кивнула та вказала кивком на крісло навпроти. — Як почуваєшся? Ліссі повідомила, що ти гостювала в селищі Дверги…

— Дякую, Ваша Величносте, зі мною все гаразд, — молода альмаїра ввічливо всміхнулася.

— Як приємно бачити на цьому милому личку усмішку, — задоволено мовила Аглаека, ковтаючи тістечко. — Можливо, не турбувала би тебе, але справа термінова, — обличчя враз зробилося серйозним, а погляд зосередженим. Схоже, цей раптовий виклик не пов’язаний з Варденом. — Отже, моя люба, для вас з гером Вілардом є важливе завдання, яке необхідно виконати якнайшвидше. Для цього мені потрібні довірені маги землі, а саме вам я довіряю… Гадаю, гер Вілард самотужки не впорається, знадобиться твоя допомога… — Марвелія відразу з цікавістю глипнула на застиглого батька, який здавався напруженим. — Це завдання таємне, — продовжувала королева. — Як вам відомо, в мене є скрізь шпигуни, навіть в Ілігарді… Отож, нещодавно дізналася, що наш «милий» гер Дорваґ воліє захопити трон свого брата, звісно, не без підступів. Дивно, що ілігардський король Айзур такий сліпий та довіряє своєму ницому братику, якого не влаштовує титул альмаїра… А ти, моя дівчинко, матимеш чудову нагоду помститися тому покидьку, який тебе зганьбив та завадити його брудним намірам! — жіночі очі блиснули рішучістю. — Як відомо, в столичному храмі Ілігарда зберігається Кристал Землі, їхня святиня, насичена своєрідною магією. Саме цю енергію прагне увібрати в себе Дорваґ, він доволі довго й ретельно це планував… Отримавши цю магію, покидьок стане могутнім та зуміє ментально впливати на свого брата-короля, таким чином поступово захопить в Ілігарді владу, звісно, я цього не бажаю! — Аглаека грізно насупилася, нервово жуючи тістечко. — Але енергію тієї святині можна нейтралізувати, саме для цього мені потрібні маги землі. Звісно, завдання небезпечне, адже Кристал Землі ретельно охороняється місцевими магами-жерцями… Вам треба буде непомітно проникнути в храм, дістатися святині й нейтралізувати її енергію, таким чином обрубаємо крила владолюбному Дорваґу! — блакитні очі Аглаеки блиснули у запалі передчуття. — Звісно, Марвеліє, ти можеш відмовитися від цього завдання, у разі потреби шукатиму іншого мага землі…

— Я згодна! — випалила молода альмаїра, не зважаючи на батька, який осудливо й тривожно поглянув на неї. Подумки волів, щоб Марвелія відмовилася, бо завдання дійсно небезпечне.

— Гаразд… чомусь так і гадала, що погодишся, — Аглаека задоволено посміхнулася. — Після успішного виконання завдання обіцяю щедру винагороду! Також хочу повідомити, що розмовляла з гером Остеном, він зараз перебуває в палаці. Отож, бачила того злощасного листа, відбиток дійсно, як справжній… — задумливо хмикнула, насупивши білі брови. — В мене на службі є доволі обізнаний маг-гном, гер Говард… Наразі він вивчає той відбиток, сподіваюся, виявить щось корисне для нас… Хоч гномів також можна вважати стихійниками, проте їхня магія унікальна... А зараз, моя дівчинко, йди та відпочивай з дороги. Завтра вранці на вас з гером Вілардом очікуватиме карета, якою подорожуватимете до Ілігарда!

Після розмови з королевою Марвелія вислухала чимало нотацій та застережливих слів від батька, адже Вілард не бажав, щоб донька наражала себе на небезпеку. Лісабетта ще вранці попрямувала у термінових справах до свого маєтку, на щастя, хоч вона не дошкулятиме настановами та заборонами щодо рішення молодої альмаїри.

Побажавши батькові «добраніч», задумлива Марвелія покрокувала коридорами палацу до гостьових апартаментів, варто, нарешті, відпочити та все обміркувати. Охоплена роздумами, не відразу помітила у тьмяному світлі магічних куль застиглу й до болю знайому постать… Гер Варден! І що ж тут робить, невже чатує, чекаючи на неї? Хоч серце в грудях зрадницьки здригнулося, проте відразу охопило гіркотою болючої образи.

«Ненавиджу! Не пробачу ніколи!» — із цією думкою молода Остен гордовито підняла голову із наміром пройти повз, показово навіть не глянула в бік свого чоловіка.

— Марвеліє, зачекай! Нам треба поговорити! — Варден різко перегородив їй шлях, сталево-сірі очі блимнули непохитною рішучістю.

— Ви вже все мені сказали! — нервово буркнула стихійниця, ховаючи в погляді розпач і біль. Демонстративно оминаючи Вардена, лише прискорила крок, але упертий маг попрямував слідом. Не обертаючись, Марвелія наблизилася до дверей своїх апартаментів. Відчинила та поспіхом шуснула в приміщення. Вона стрімко обернулася, щоб ті двері якнайшвидше зачинити, але Варден не дозволив, блискавично підставивши правицю. За мить впевнено увійшов всередину слідом за дружиною.

— І що тобі треба?! — войовниче схрестивши на грудях руки, альмаїра свердлила його гнівним поглядом, а Остен, попри все, усвідомив, що сильно скучив за цією стихійницею, навіть думки про її зраду геть десь танули на тлі бажання повернути кохану.

— Хочу, щоб ти повернулася до нашого маєтку, — прохрипів рішуче, наближаючись, але Марвелія злісно хмикнула й позадкувала до стіни. — Я пробачу цю зраду, забуду про все… — упершись руками обабіч заціпенілої дружини, невідривно зазирав у її округлені, застиглі очі. Ні, не такі слова альмаїра воліла почути! Варден досі вважає та надалі вважатиме її зрадницею, легковажною особою, чомусь відчувала це у скляному чоловічому погляді, несправедливі звинувачення й безпідставний біль із присмаком невимовної гіркоти… Наче наяву постав той день, коли оскаженілий маг виганяв з маєтку, лаючи принизливими, образливими словами…