Глава 4

Виринаючи з глибокого забуття, Марвелія розплющила важкі повіки та відразу здригнулася у жаху зі згадкою про вчорашні події. За вікном вже мерехтів світанок, висхідне світило осяювало вежі палацу.

Будучи досвідченою магинею, стихійниця відразу зрозуміла, що Дорваг її не силував після того, як втратила свідомість. Як же вчасно зорієнтувалася з тим заклинанням забуття, яке врятувало від гидких домагань! Видихнувши з невимовним полегшенням, Марвелія відразу смикнула за мотузку біля ліжка, у такий спосіб викликаючи служницю. Варто з’ясувати в Сусанни, де саме вчора поділися охоронці, які повинні були охороняти апартаменти.

За хвилину до кімнати увійшла молоденька стихійниця та ввічливо представилася, мовляв, що вона нова служниця, адже Сусанна десь безслідно зникла. Очевидно, та покоївка отримала від Дорваґа чимало золотих монет та покинула палац, ховаючись від гніву альмаїри.

— Гаразд, усе зрозуміло, — здогадавшись про те, що Сусанну підкупили, Остен злісно стиснула губи. Про вчорашній прикрий випадок вирішила нікому не розповідати задля уникнення брудних пліток, не приведи Покровителька, ще дізнається Варден! Звісно, ревнивий чоловік оскаженіє та викликатиме Дорваґа на магічну дуель, під час якої неодмінно хтось із учасників постраждає, можливо й загине… Ба більше, магічні дуелі заборонені законом, але Вардена це не зупинить.

Після вчорашнього нервового потрясіння Марвелія гадала, що під час сніданку в будуарі королеви і шматок в горло не піде, проте, хоч як дивно, зі смаком та охоче поглинала подане слугами м’ясо й овочевий салат. На щастя, апетит був шалений, навіть звірячий!

Розпрощавшись з Її Величністю, Марвелія відразу після сніданку вирушила в дорогу. Звісно, бажала якнайшвидше покинути палац та дістатися рідного маєтку. Хоч і тішило те, що Дорваґ не отримав бажане, але чомусь на серці шкрябали чорні няугри. Не звикла бодай щось приховувати від коханого чоловіка, завжди про все йому розповідала, але наразі матиме власну таємницю. Краще вже так, ніж лють Вардена і магічна дуель! Зрештою, ілігардці за кілька днів залишать Мілдгард, а Марвелія надалі уникатиме зустрічей з ненависним Дорваґом.

— Мамусю! — назустріч альмаїрі алеями маєтку вихором мчав маленький Двейн. — Мамо, ти повернулася! — кинувся до матері й обвив її шию цупкими рученятами, звісно, неабияк сумував, а Марвелія з невимовною ніжністю пригорнула до себе хлопчика, виціловуючи рум’яні щічки.

— Геро Остен! — до матері і сина рішуче поспішала пишнотіла управителька. — Нарешті повернулися! — зазвичай суворе обличчя просяяло радістю. — Двейне, на тебе очікує гера Адалі, гувернантка, незабаром заняття з заклинань, — строго мовила до хлопчика. — Скажу слугам, щоб за годину подавали обід, мабуть, ви зголодніли з дороги…

Радісний Двейн помчав алеями до замку, а Марвелія з цікавістю розпитувала управительку про справи маєтку.

— Як ви і звеліли, геро Марвеліє, слуги почали добудовувати до стайні кентаврів ще одну кімнату, — звітувала Маргарита, неспішно прямуючи алеєю поруч з усміхненою господинею. — А Двейн… Попри заборону гера Вардена ласувати солодощами, вчора поцупив з кухні тістечка! — розпачливо махнула рукою. — Важко впоратися з нашим шибеником, і що з цим вдієш? Гер Варден неодмінно розгнівається, коли дізнається…

— Якщо дізнається, — Марвелія змовницьки всміхнулася управительці й підморгнула. — Чи варто йому казати? А з Двейном я неодмінно побесідую!

— Гаразд, мовчатиму, — Маргарита скрушно зітхнула і насупила руді, густі брови. Від гера Вардена зазвичай нічого не приховувала, схоже, Двейн також матиме власну таємницю. Та якщо у випадку з тістечками та таємниця не вельми суттєва, то зі згадкою про Дорваґа в Марвелії й досі здригалося серце у липкому жаху… Хоч мучитиме совість, але уникне небезпечного конфлікту між магами, також навіщо й королеві зайві клопоти через придворний скандал з ілігардцем?

За кілька днів до маєтку повернувся Варден, як же чекала Марвелія на зустріч з коханим! Хоч під час трапези здавався стриманим, але коли Остени опинилося в подружніх апартаментах, відразу занурилися у вихор шалених любощів, наче не бачилися вічність.

Минали насичені дні, Марвелія охоче поралася в саду, відновлюючи зів’ялі рослини, а по обіді усамітнювалася в своєму окремому кабінеті, де писала наукову працю про магію гномів. Варден також поринув у справи маєтку, завзято вивчаючи звіти. Хоч і мав власних писарів та скарбника, але зарплатню слугам нараховував особисто, як і контролював усе навколо, ознайомлюючись з кожним документом. Так, повз гера Вардена і ящірка не проскочить без його відома!

Якось по обіді, коли молодий альмаїр усамітнився в своєму кабінеті, його потурбував слуга.

— Ваша Ясностихійносте, щойно зі скрині отримав листи! — наблизившись до столу, за яким сидів Варден, поклав перед господарем два конверти.

— Гаразд, дякую, йди! — буркнув маг у звичній манері. Глипнувши на конверти, у подиві вигнув брову. На одному з листів красувалася печатка Кагардів, а другий надійшов з ілігардського палацу.

Не зволікаючи, зацікавлений маг відразу зірвав печатку Кагардів, як виявилося, лист від Найлени.

«Ваша Ясностихійносте!

Хоч як прикро, але змушена вам це повідомити. Перебуваючи в королівському палаці, ваша дружина не гаяла часу. Вночі до її апартаментів навідувався альмаїр Дорваґ та, схоже, за бажанням саме гери Остен. І гадки не маю, що там між ними відбулося, але неважко здогадатися! Я на власні очі бачила, як гер Дорваґ виходив з покоїв вашої дружини. Звісно, мені байдуже до вашого особистого життя, але репутація роду Остенів може й постраждати через ганебні вчинки гери Марвелії.

Найлена Кагард»

— Якась маячня… — пробурмотів насуплений Варден. Чи варто вірити Найлені? Схоже на ниці інтриги. З цією думкою маг злісно зірвав печатку з другого конверта та навідріз відмовлявся повірити у те, що читав…

«Гере Вардене!